З квітня до Верховної Ради зайшли три проєкти законів щодо Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Це 3335, ініціатором якого є Андрій Мотовиловець та його колеги, а також два проєкти Галини Янченко і її колег – 3335-1 та 3304. Два з цих трьох проєктів, швидше за все, стануть законами. Що вони можуть змінити у законодавстві? Коментарі авторів проєктів, АРМА та антикорупційних організацій “Центр протидії корупції” і “Transparency international Україна” – у тексті нижче.

В загальному: проєкти хороші і пропонують правильні речі, але в українських реаліях ці речі можуть розширити можливості для системних зловживань АРМА. Тому що майбутні закони не житимуть самі по собі. Вони регламентуватимуть роботу конкретного відомства. Що таке АРМА зараз? Це геть не антикорупційна структура, як її планували. Наразі це – рейдерський механізм. В українських реаліях людина, яка має вплив і гроші, може організувати конкуренту кримінальне провадження, передати його активи в Агентство, а потім отримати ці активи в управління, купити за безцінь чи поставити справу на “стоп”, щоб нічого не рухали взагалі. Можливо, це нівелювалося б, якби структурою керувала людина з бездоганною репутацією. Утім, старе керівницто АРМА, Антон Янчук, Андрій Потьомкін та Віталій Різник, асоціюються з обгрунтовано сумнівними продажами та передачею в управління активів. Нове тимчасове керівництво теж встигло засвітитися в скандалі з телеграм-переписками. Найближчим часом в АРМА буде конкурс на голову відомства, але, з огляду на те, як обирали кандидатів від парламенту в комісію для вибору голови АРМА та які ми потім знайшли конфлікти інтересів, на диво очікувати не варто. Відтак, у що гіпотетично можуть перетворитися хороші речі в нехороших руках?

Проєкт 3335 від 14 квітня 2020 року

Ініціатори: Андрій Мотовиловець, Олексій Мовчан, Єгор Чернєв, Олександр Маріковський, В’ячеслав Медяник, Мар’ян Заблоцький, Віталій Безгін, Андрій Жупанин, Олексій Жмеренецький, Олена Шуляк, Артем Нагаєвський, Максим Гузенко, Дмитро Гурін, Галина Третьякова, Ярослав Юрчишин, Інна Совсун, Ярослав Железняк, Вадим Струневич. Статус: 16 квітня 2020 року передано комітетам ВР.

По цьому проєкту в АРМА з’являється функція зберігання активу, якої раніше не було. Така функція необхідна, бо депутати пропонують, щоб АРМА могло після року зберігання повернути актив прокурору, якщо цим активом не можна ефективно управляти. Передбачаються лише виняткові випадки, переважно земельні ділянки, недобудови та витвори мистецтва. При цьому, що таке “неефективне управління”, чітко не прописали. Відтак, можна змоделювати ситуацію, коли працівники АРМА домовляються з власником активу, що не приймуть актив, потім лише формально шукають і тому не знаходять управителя чи продавця, і після цього повертають цей актив правоохоронцям. Це підвищить ризик повернення активів НАБУ-САП, із працівниками яких зазвичай домовитися складніше.

При тому, що АРМА формально по профільному закону вже має доступ до Єдиного Реєстру Досудових Розслідувань (ЄРДР), Офіс Генерального прокурора їм його досі не дає, побоюючись, що при творчому підході такою інформацією будуть ділитися, з ким не треба. Цим законом передбачений остаточний доступ АРМА до ЄРДР. Ми поцікавилися в Агентства, наскільки йому важливий доступ до цього реєстру і чи могли б вони обійтися без нього. На що отримали ухильне “у нас прописаний доступ до ЄРДР у профільному законі”. В будь-якому випадку, колишній Генпрокурор Руслан Рябошапка у вересні 2019 р. писав прем’єру Олексію Гончаруку про цей пункт у проєкті таке: “Вважаємо це абсолютно безпідставним і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, меті і цілям створення цього органу. Практика майже трирічної діяльності АРМА засвідчила відсутність суттєвих результатів із виявлення, розшуку та управління активами… Подекуди існування АРМА видається суто формальним, без фактичного виконання ключових функцій, що не відповідає завданням і викликам, які стоять перед ним”. Загалом Рябошапка пропонував Гончаруку переглянути “формат діяльності” Агентства, “статус як окремого органу”, і переформатувати його у структурний підрозділ в Офісі Генпрокурора.

Зміни до закону зобов’язують правоохоронців протягом 5 днів брати роз’яснення в АРМА – може Агентство нормально управляти активом чи ні. Зараз процедура передачі активу в АРМА така: слідство-прокуратура звертаються до суду з клопотанням про передачу активу в Агентство. І якщо суд актив передає, то АРМА може про нього дізнатися, уже коли отримає відповідне судове рішення, при тому, що іноді Агентству передають щось, чим фізично не можна управляти, наприклад, поле опіумного маку або щось, чим управляти дуже важко, наприклад, ТЕЦ чи аеропорт. Нові зміни до законодавства передбачають, що правоохоронці перед тим, як звернутися до суду, зобов’язані спитати в АРМА – може воно цим активом управляти чи ні, тобто, звернутися за роз’ясненням. Це дає можливість Агентству сказати, що, якщо хтось хоче передати йому актив, яким не можна управляти, то краще цього не робити.

Законопроєкт також предбачає, що в Агентство передаватимуть активи вартістю сукупно понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного року. Цей пункт прибирає розбіжність між вимогами Кримінального Процесуального Кодексу і профільним законом про АРМА. Так, зараз КПК визначає вартість активу для передачі в АРМА від 200 прожиткових мінімумів, нині це – 420 400 грн. Паралельно у профільному законі про АРМА говориться про 200 мінімальних зарплат, тобто – 944 600 грн. Відтак, між КПК і законом є поки неврегульована розбіжність, яку проєкт виправляє.

Передбачається, що особи, які купили продані АРМА активи, є добросовісними набувачами, тому актив у них не мають права витребовувати через суд. В ідеальному світі з верховенством права цей механізм справді необхідний. Бо якщо не захистити покупця активів АРМА, то фігурант кримінального провадження чи інші зацікавлені особи зможуть повернути такий актив через суд, як зараз. Відсутність такого захисту створює проблеми і покупцям такого майна, і АРМА, якому важко продавати арештовані активи. Утім, тут слід враховувати ситуацію з продажами, яка завжди була в Агентстві, до того, поки тимчасове керівництво перестало щось продавати. Наше АРМА може виставити на продаж актив, арештований по сфабрикованій справі чи тому, що хтось недодивився, як було, наприклад, з фермерами по справі “Агроінвестгруп”. Також Агентство може продати актив за заниженою, наприклад, у 10-50 разів ціною. При цьому, як показує аналіз “Наших грошей”, покупцями таких активів часто стають номінали – якісь автомийники, театральні актори, підозрювані в крадіжці автомобіля петеушники, спортсмени спортивних столичних клубів. І виходить, що актив не завжди винної людини можуть продати такому номіналу за копійки. Навіть якщо старий власник активу через суд доведе, що його майно продали незаконно, все, що йому врешті компенсують – це гроші, які за актив виручили на торгах. А як ми вже писали, зазвичай ціна на таких торгах занижена. Відтак, нескладно змоделювати ситуацію, коли у власника банально рейдериться актив, продається номіналу. А далі новоспечений закон гарантує цьому номіналу, що в нього цей актив ніхто не відбере. В Агентстві кажуть, що система з оцінкою скоро зміниться, тому що в штаті АРМА скоро з’явиться оцінювач, а активи Агентство, – все до того іде – скоро буде продавати через систему Prozorro, тож можлива корупційна складова зникне. Втім, нема гарантій, що перехід на Prozorro і хороші оцінювачі в АРМА з’являться одночасно з законом, який гарантуватиме “доброчесним набувачам” безперечне право на актив.

Закон дозволятиме АРМА перереєстровувати активи в будь-якому куточку України, перебуваючи в Києві, або там, де є територіальне управління Агентства. Зараз це можливо лише в межах округу, де розташований актив. Наприклад, для того, щоб зареєструвати управління заводом у Миколаївській області, працівники Агентства їдуть у Миколаївську область.

Законодавчі зміни можуть торкнутися армівських депозитів. По-перше, АРМА зможе тримати депозити не лише в державних банках, як зараз, а і в банках, де 50% належить державі, з умовою, щоб облікова ставка буде не нижча облікової ставки НБУ. Це збільшить вибір банків і можливість обирати вигідніші депозити. По-друге, депутати пропонують, щоб 10% від процентів за користування банком коштами або банківськими металами, розміщеними на депозитних рахунках АРМА, не рідше одного разу на місяць ішли державі, і ще 10% – до спецфонду АРМА. Те саме стосується і коштів від продажу активів. Агентство, за версією народних обранців, могло б за ці гроші фінансувати власну діяльність. Як кажуть у самому АРМА, кошти могли б іти на речі, “пов’язані з управлінням активами, наприклад, на витрати щодо проведення оцінок та зберігання”. Але тут є і сумнівний момент. Актив належить власнику на праві власності і може бути арештований у кримінальному провадженні навіть тоді, коли власник насправді є потерпілим, як, наприклад, було з “Братським маслопресовим заводом”. Тому відсотки з депозитів – це компенсація за проблеми власнику, що він був позбавлений права користуватися та розпоряджатися своїм активом. І держава до моменту судового рішення, яке би позбавило людину такого права власності, взагалі не має права зазіхати на це майно. Навіть на якусь його частинку. Інакше це втручання держави у володіння особою майном.

Законопроєкт (одним із ініціаторів якого, нагадаємо, є Андрій Мотовиловець, до того, як обратися депутатом – перший заступник директора ДП “Prozorro.Продажі”) реалізацію активів АРМА передбачає лише через дворівневу систему. Це означає, що активи АРМА можуть продаватися тільки на Prozorro, тому що СЕТАМ, через який зараз АРМА наразі торгує, не є дворівневою системою. Втім, СЕТАМ зможе брати участь у реалізації активів на Prozorro як один із майданчиків.

Якщо арешт із активу знімається рішенням суду, актив повертається власнику протягом 10 днів, а не 3, як зараз.

Єдиний державний реєстр арештованих активів, який створило і зараз адмініструє АРМА, адмініструватиме державна структура, за логікою – ДП “НАІС” Міністерства юстиції.

Також проєкт передбачає зміни в чотири кодекси, які унеможливлюють блокування роботи АРМА в судах некримінальних юрисдикцій, що наразі дуже люблять робити власники активів. Зокрема, забороняється забезпечення ухвал через зупинення рішень АРМА. Ще Агентство по проєкту стає учасником судового процесу в кримінальних провадженнях.

Проєкт 3335-1 від 4 травня 2020 року

Ініціатори: Галина Янченко, Роман Каптєлов, Сергій Бабак, Неллі Яковлєва, Олександр Літвінов, Галина Михайлюк, В’ячеслав Медяник, Максим Дирдін. Статус: передано в комітети ВР 6 травня 2020 року.

Те, що ми сказали про проєкт 3335, стосується і проєкту 3335-1, який по суті є копією 3335, але із трьома суттєвими відмінностями.

Стаття 19 проєкту Галини Янченко та її колег пропонує змінити суму сукупної вартості активів, які можуть передаватися АРМА, до 500 прожиткових мінімумів (станом на 1 січня – це 1 013 500 грн). Це дуже звузить перелік для передачі в Агентство активів, бо в цю категорію вже не потраплятимуть транспорт, частина нерухомості, корпоративних прав тощо, вартість яких нижча від цієї суми і які зараз Агентству передаються. Якщо в законі з’явиться така норма, то неузгодженість між профільним законом з КПК, яка є і зараз, не буде прибрана. До того ж, як зауважують в “Transparensy International Україна”, “така редакція суперечить ст. 100 КПК та Перехідним положенням ЗУ «Про АРМА», які встановлюють поступове зменшення цієї суми”.

Ще зі ст. 19 викреслили зміни щодо добросовісних набувачів. Тобто, проєкт пропонує не додавати в законодавство норму, за якою покупці активів АРМА на торгах є добросовісними набувачами і придбання таких активів не може бути оскаржене в суді.

Також автори пропонують, щоб суди розглядали клопотання слідчого або прокурора про передачу активів в АРМА, повідомляючи про це підозрюваного, обвинуваченого чи власника майна. Розгляд без такого повідомлення проєкт не передбачає, і це дуже ускладнить роботу Агентства. Що це недоцільно (якщо ви, звичайно, не власник такого майна) кажуть і логіка, і в самому АРМА. “Майно передається в Агентство для того, щоб власник на ньому не міг заробляти гроші, і щоб ці гроші заробляла, умовно кажучи, держава, – каже заступник голови АРМА Володимир Павленко. – Часто майно є таким, що його можна поділити. Наприклад, якщо йдеться про завод, то вивезти з цього заводу обладнання. Проєкт передбачає, що суд повідомляє власника завчасно, мовляв, плануємо передати ваше майно в АРМА, прийдіть, будь ласка, на засідання, повідомте, чи ви не проти. Як поводиться власник, коли про це дізнається? З великою вірогідністю, щось робить, щоб зберегти це майно собі. Щоб, коли прийде АРМА, вже не було що брати в управління або щоб воно було непридатне для управління. Тому, якщо власника попереджати про те, що актив передають в Агентство, він може вжити заходів, щоб частково це майно по можливості приховати чи ще щось із ним зробити”.

Павленка в цьому підтримують експерти “TI-Ukraine”, зауважуючи, що “повідомлення про можливу передачу майна в управління АРМА може призвести до відчуження, знищення чи перетворення цього активу”.

Проект 3304 від 6 квітня 2020 року

Ініціатори: Галина Янченко, Денис Монастирський, В’ячеслав Медяник, Олексій Жмеренецький, Олексій Краснов, Максим Дирдін, Олена Мошенець, Олександр Бакумов, Владлен Неклюдов, Іван Юнаков, Роман Каптєлов, Мар’яна Безугла, Галина Михайлюк. До авторського колективу, який створював цей проєкт, входили заступник міністра закордонних Євген Єнін та заступник голови АРМА Філіп Пронін. Статус: 20 травня 2020 р. прийнято в першому читанні ВР.

Якщо проєкт стане законом, Україна зможе наймати для повернення “корупційних” активів з-за кордону фандерів. Фандери (або litigation funds чи судові фонди) – це юридичні компанії, які допомагають державам розшукувати у закордонних юрисдикціях кошти корупційного походження, арештовувати їх і повертати назад країнам у межах цивільних позовів, а не кримінальних проваджень. “Наочним прикладом ефективності застосування цивільно-правових механізмів в іноземних юрисдикціях, зокрема, у Лондонському суді, є кейс “Приватбанку”, – кажуть автори законопроєкту. – Коли державний “ПриватБанк” ініціював позови в різних країнах щодо виведених попередніми власниками Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим грошей. Кількома ухвалами арештовано активи відповідачів по всьому світу, витребувано інформацію по десятках офшорних компаній і тисячах фінансових операцій. Наступні судові рішення можуть бути на користь позивача, а отримана протягом судового процесу інформація – суттєво посилить позиції сторони обвинувачення в кримінальному процесі в Україні. У той час, як у кримінальному процесі аналогічний результат досягається роками. Що ми, в принципі, і спостерігаємо в нашій державі”.

За свою роботу фандери отримують відсоток від повернутих державі грошей. Тобто, якщо фонд нічого не повернув, то він нічого і не заробив. Чи залучати фандера до якоїсь справи, вирішуватиме міжвідомча робоча група, до якої входитимуть представники органу досудового розслідування, прокуратури та АРМА.

З критикою проєкту 3304 виступив “Центр протидії корупції”. Який каже про ризики зловживань АРМА при судових позовах за кордоном. “Головна небезпека проєкту в тому, – коментує членкиня правління Центру протидії корупції Олена Щербан, – що він настільки нечіткий, не містить детальних процедур і алгоритмів, що дозволяє агентству зловживати. АРМА зможе втручатися у вже існуючі за кордоном судові процеси, наприклад, ініційовані “ПриватБанком”. Наприклад, Агентство ініціює паралельний з “Приватом” позов до колишніх власників і попросить до його вирішення зупинити процес самого “Привату”. Але водночас у своєму процесі банально завалює роботу і представництво держави. За таких умов шанси на виграш втрачають усі”.

Як кажуть у “ЦПК”, автори проєкту не пропонують чіткої процедури представництва та умов визначення конкретних осіб, які представлятимуть за кордоном державні інтереси. Як наслідок, процедура визначення юристів, які вестимуть такий процес, може бути дуже кулуарна та заангажована і залежатиме виключно від доброчесності керівника АРМА.

Щодо робочих міжвідомчих груп за участі представників АРМА, прокуратури і органів слідства, то проєкт, кажуть “ЦПК”, взагалі не регламентує їх роботу. А відтак, прийняття рішень такими робочими групами без чітких процедур може перетворитися у колективну безвідповідальність. “Ми вже бачили на практиці, коли, наприклад, СБУ вимагала від “ПриватБанку” погоджувати позови до олігарха Коломойського навіть без наявності на це підстав, – каже Олена Щербан. – Те ж саме може бути з АРМА. В підсумку, такі робочі групи перетворяться на інструмент гальмування або пришвидшення позовів без жодної відповідальності”. Крім того, з проєкту не зрозуміло, яким чином повноваження АРМА будуть розмежовуватися з повноваженнями прокурорів або інших органів представляти державу в судах.

Як кажуть автори законопроєкту, наразі в України немає дієвого механізму повернення активів, а серед переваг пропонованого – швидкість, підвищена стійкість до корупційних ризиків через залучення найкращих іноземних юристів та жодних витрат з бюджету, бо розрахунок відбувається лише по факту повернення активів в Україну. Вимоги до таких фандерів затверджуватимуться Кабміном, серед них обов’язково мабуть бути наявність відповідної експертизи в поверненні активів, зокрема, успішні кейси, наявність працівників відповідної кваліфікації, відсутність конфлікту інтересів з фігурантами кримінального провадження. Такий механізм відбору юридичних радників уже активно використовується вітчизняним МЗС та Мін’юстом. Фандери, як правило, цінують свою репутацію та гроші інвесторів, якими вони користуються при оплаті видатків, пов’язаних з поверненням активів. Тому жоден фандер не ризикуватиме грошима своїх вкладників у випадку, якщо, приміром, вже існують паралельні судові процеси за тими самими фактами. А жоден іноземний суд, за версією авторів проєкту, не візьме таку справу до провадження, якщо схожі факти досліджуються в інших провадженнях. Також передбачається, що роль міжвідомчої робочої групи буде виключно дорадча, а кінцеве рішення все одно лишається за фандером. Логіка авторів проєкту така: це – бізнес, і тому ніхто не вкладатиме гроші у справи з сумнівною перспективою. Досвід іноземних країн, таких як Британія, Америка, Казахстан підтверджують дієвість цього механізму.

Зараз нам анонсують, що всі три законопроєкти допрацьовуватимуться і, можливо, змінюватимуться після «фахових обговорень». Частина цих обговорень процедурно має бути в парламенті. А от решта для АРМА є справою добровільною. Не могли не звернули увагу, що своє власне обговорення проєктів Агентство з розшуку та менеджменту активів проведе на базі майданчика “Асоціація з пошуку та повернення активів”. У засновниках цієї асоціації – заступник голови АРМА Володимир Павленко, який раніше був партнером у юридичній компанії “Integrites”, чинний партнер “Integrites” Дмитро Марчуков та юрист Віталій Власюк, який входив у стару громадську раду при Агентстві. Що ви чули про“Integrites” в контексті АРМА? Бо ми – лише три моменти: історію з управителями АРМА для холдингу “УМХ”, другу історію з приватними замовленнями для АРМА на розшук активів та встановлення громадянства Грановського та Адамовського, а також випадок із можливим втручанням у роботу Антирейдерської колегії Міністерства юстиції через Павленка та головного юриста Агентства Володимира Рудниченка, який тривалий час теж трудився в “Integrites”. Тому з нетерпінням чекаємо можливих змін до проєктів. Щось підказує, що зміни обов’язково будуть. Правда, треба уважно слідкувати – хто ними за потреби зможе скористатися і як. Поки АРМА ще офіційно не перетворилася в філію однієї приватної юридичної компанії.

Аліна Стрижак, «Наші гроші»

Історико-архітектурний план від Кличка замість того, аби зберегти історичну спадщину – остаточно легалізує «нахаббуди».

Насправді, профанації відразу дві – це сам історико-архітектурний опорний план і його фіктивне громадське обговорення, яке Мінкультури тишком-нишком проводить під час карантину (строк обговорень продовжено до 17.06.2020).

Для тих, хто ще не в курсі, що таке ІАОП: це така науково-проектна документація, що визначає режими використання території історичних населених місць і затверджується в складі Генерального плану.

Внаслідок дерегуляції, відміни погоджень тощо, конче важливим є конкретне встановлення в ІАОП всіх обмежень – вони мають бути достатніми для визначення граничних параметрів об’єктів будівництва. А ще з минулого року, забудова історичних ареалів має відбуватися виключно з урахуванням положень, затверджених ІАОП.

Якщо скласти пазл із розпорошених по різних законах, підзаконних актах та ДБН норм, що відносяться до ІАОП, то склад і зміст ІАОП можна умовно поділити на три основні частини:

1) Яку саме культурну спадщину треба охороняти та зберігати.

2) Які побудовані останнім часом будівлі та споруди негативно впливають на культурну спадщину і що з ними робити (зносити повністю чи частково, або як інакше нейтралізувати негативний вплив).

3) Що саме, де і як можна будувати, щоб це негативно не впливало на культурну спадщину.

Так от, у представленому КМДА на початку року та викладеному у середині квітня Мінкультури на громадські обговорення проекті ІАОП Києва, є лише перший пункт. І навіть якість виконання цього першого пункту ще слід оцінити спеціалістам, адже чого варте лише зменшення площі історичних ареалів, яке спробували замаскувати фіктивним їх збільшенням за рахунок включення територій частина Дніпра та островів, що за визначенням до історичних ареалів не мають включатися.

Ані дисгармонійних будівель, ані чітких режимів використання територій в новому проекті ІАОП немає, а є лише цитування загальних норм.

Фактично хрестоматійний випадок «на сараї слово із трьох букв написали»: інформацію про наявну культурну спадщину доповнили посиланнями на загальні вимоги законодавства, а на обкладинці гордо написали, що це є ІАОП.

Як наслідок, замість документу, який має зберегти культурну спадщину, ми можемо отримати такий собі довідник культурної спадщини, за яким наші нащадки будуть досліджувати, що саме колись було, а потім спливло…

Яким чином розробники це пояснили? Ви тільки не смійтесь: «визначення точних висотних параметрів нової забудови (реконструкції існуючої) пов’язана зі складним унікальним рельєфом міста Києва, до якого неможливо застосувати метод узагальнення, покладений в основу розробки ІАОП». Ну, а якщо не можна визначити точні допустимі висотні параметри нової забудови, то і неможливо визначити, які із побудованих в останні десятиліття «фалосів» є дисонуючими з історичною забудовою.

І відповідні пропозиції від розробника:

1) Законодавче запровадження розроблення, уточнення та деталізація Історико-архітектурного опорного плану для подальших стадій містобудівного проектування історичних міст, в іншій роздільній здатності в залежності від масштабу креслень, передбаченого відповідним нормативом.

2) Розроблення окремих науково-проектних робіт, пов’язаних з встановленням поквартального обмеження параметрів нової забудови на основі висотних показників рельєфу із залученням 3D технологій з метою збереження традиційних просторових зав’язків між об’єктами культурної спадщини, панорам та міських видів з їх провідною участю.

3) Проведення спеціальних наукових досліджень при розробленні містобудівної документації наступного рівня стосовно визначення переліку дисонуючої нової забудови та пропозицій щодо подальшої її нейтралізації.

Всі ці пропозиції виглядають як нахабство. Підпорядкований Мінкультури профільний Український державний інститут культурної спадщини за гроші бюджету Києва розробляє ІАОП, використовуючи метод, який апріорі не може бути застосовано для такої роботи. Після цього, вони пропонують затвердити свою «наукову роботу» під виглядом ІАОП і змінити законодавство, щоб їх стос паперу перетворився у ІАОП вже за новими вимогами.

А що робить Мінкультури? Замість повернути відразу на переробку цей стос паперів під назвою «ІАОП», прямо в якому написано, що він розроблений з порушенням встановлених вимог, Мінкультури починає процес протягування афери, намагаюсь прикритися «громадськими обговореннями», які взагалі не передбачені законодавством для ІАОП. При цьому, Мінкультури не робить повідомлень про початок громадського обговорення в стрічні новин, а тихенько розміщує повідомлення та посилання та частину матеріалів в розділі, де ніхто не буде шукати проект ІАОП, бо його там за законодавством не має бути.

І те, що відбувається – це проблема не лише для Києва, а для країни в цілому, бо створюється прецедент затвердження «історичних довідок» під виглядом вкрай важливого та принципового регуляторного документу. Коло потенційних жертв – культурна спадщина в близько 300-х історичних населених пунктів, для яких ІАОП наразі ще не затверджено.

Зверніть увагу, що розробник псевдо-ІАОП добре знає, як та що він мав робити для розробки правильного документу. Але не зробив…

Чому не зробив? Перед ним була поставлена саме така задача – розробити під виглядом ІАОП документ, який не буде обмежувати найбільш прибуткову забудову Києва, та наукоподібно обґрунтувати, чому нормальний документ було неможливо зробити.

А тепер цікава історія розробки ІАОП.

ІАОП Києва розробляється вже майже 11 (!) років з червня 2009 року. Більше половини часу прийшлося на правління Віталія Кличка. І якби діючий міський голова бодай трохи хотів навести лад із забудовою міста, а не лише отримувати відсоток з потоків незаконної забудови, він би давно забезпечив розробку детального і правильного ІАОП.

Презентований зараз новий проект розроблявся поспіхом за 5 місяців на підставі додаткової угоди від 05.06.2019. Це вже третій проект із тих, що надходить на затвердження Мінкультури і з положеннями якого змогла ознайомитися громадськість.

Перший проект було розроблено за часів Януковича, коли містом керував Олександр Попов. Зазначений ІАОП було погоджено Мінкультури 07.10.2011, після чого проект потроху допрацьовувався паралельно з розробкою нового Генплану.

Саме на початок керування містом Кличка, припадають протести киян проти прийняття Генплану Черновецького-Попова. Результат протестів – Мінкультури наказом від 29.10.2014 № 911 зупиняє дію наказу 2011 року.

У червні 2015 року починається розробка нового проекту ІАОП, який мав врахувати всі основні зауваження до ІАОП Попова. Новий проект в січні 2016 року було оприлюднено на сайті Мінкультури для обговорення.

Цей проект був не ідеальним, але в разі його затвердження Кличко не зміг би легалізувати скандальні будівництва свої друзів, на кшталт ЖК «Сонячна Рив’єра» Микитася, не було би ДПТ із забудовою території навколо парку Феофанія та багато іншого.

Серед основних недоліків ІАОП Попова – узагальнюючий характер, який не можна застосовувати в даному випадку, не врахована дисгармонійна забудова, не встановлені конкретні обмеження для будівництва… Нічого не нагадує?

Правильно, нагадує всі ті недоліки презентованого зараз нового проекту ІАОП. Все, чого громадськість досягла своїми вимогами за перші п’ять років Кличка, було на шостому році правління Кличка викинуто на смітник – було замовлено розробку третього проекту ІАОП, який за змістом та підходом є лише актуалізованою редакцією ІАОП часів Попова з його «узагальненою системою».

На останок просто додам, що такий псевдо-ІАОП необхідний особисто Віталію Кличку і не лише тому, що це додатковий прибуток з корупційних потоків.

Перший проект ІАОП епохи Кличка розроблявся на підставі вихідних даних станом на 01.01.2015 і дисгармонійні споруди в ньому (див фото нижче) – це наслідок правління попередників Кличка, бо наслідки «мудрого керування» видатним боксером, культурна спадщина міста тоді ще не відчула.

А зараз в будь-якому разі проект ІАОП мав бути актуалізований з врахування вихідних даних станом на 01.01.2019, і тому розроблений відповідно до вимог законодавства проект вже містив би і наслідки правління Кличка.

Ну навіщо Віталію Кличку напередодні чергових виборів замовляти документ, де кожен небайдужий киянин зможе подивитися на дисгармонійні споруди і побачити, що насправді для історичного Києва зробив цей міський голова?

Георгій Могильний, для «Наших Грошей»

Міністерство культури в середині квітня розпочало громадське обговорення проекту коригування історико-архітектурного опорного плану Києва, яке триватиме до 17 червня. Ні вказане обговорення, ні зміст представленого ІАОП не відповідають нормам законодавства, а лише слугують підставою для остаточного узаконення усіх незаконно зведених будівель в історичному ареалі Києва. Про це йдеться у статті Георгія Могильного «Історико-архітектурна опорна профанація для Києва».

По-перше, громадські обговорення для історико-архітектурного опорного плану не передбачені законодавством.

Більше того, Мінкультури навіть не здійснив повідомлення про їх початок у стрічці новин, а розмістив відповідну інформацію в розділі, де ніхто не буде шукати проект ІАОП, оскільки його там за законодавством не має бути.

По-друге, у представленому ІАОП Києва є лише інформація про об’єкти культурної спадщини, які необхідно оберігати та зберігати, тобто фактично довідник об’єктів культурної спадщини. І натомість відсутні дані про дисгармонійні будівлі, побудовані останнім часом, і варіанти вирішення проблем з ними (часткове чи повне знесення, або інші варіанти нейтралізації негативного впливу), а також дані про чіткі режими використання територій (що саме, де і як можна будувати в історичному ареалі міста).

Розробник ІАОП  –  підпорядкований Мінкультури профільний Український державний інститут культурної спадщини – вважає, що не можна визначити точні допустимі висотні параметри нової забудови у столиці, оскільки в Києві унікальний рельєф, до якого неможливо застосувати метод узагальнення, покладений в основу розробки ІАОП. А оскільки неможливо визначити висотні параметри нової забудови, то і неможливо визначити, які із побудованих в останні десятиліття будівель є дисонуючими з історичною забудовою.

При цьому в ІОАП закладене зменшення площі історичних ареалів, яке спробували замаскувати фіктивним їх збільшенням за рахунок включення територій частини Дніпра та островів, що за визначенням до історичних ареалів не мають включатися.

Затвердження ІАОП Києва у такому вигляді створює прецедент затвердження «довідника культурної спадщини» під виглядом вкрай важливого та принципового регуляторного документу, який визначає режими використання території історичних населених місць і затверджується в складі Генерального плану.

ІАОП Києва розробляється майже 11 років з червня 2009 року.

Презентований новий проект розроблявся всього за 5 місяців на підставі додаткової угоди від 05.06.2019. Це вже третій проект із тих, що надходить на затвердження Мінкультури і з положеннями якого змогла ознайомитися громадськість.

Міністр оборони України Андрій Таран звернувся до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля з проханням «з метою вирішення питання завершення будівництва житлових комплексів УДБК «Укрбуд» розглянути на черговому засіданні Кабміну питання укладення відповідних угод на умовах, запропонованих «Київміськбудом», а також припинення господарських спорів. Про це йдеться у відповідному листі, оприлюдненому в Системі обліку публічної інформації КМДА.

Таран у листі повідомив, що «Київміськбуд» готовий у разі укладення відповідних угод без зміни діючих істотних умов та без покладення на нього додаткових зобов’язань добудувати житлові комплекси «Укрбуду» у Києві, будівництво яких зупинилося, і частина яких споруджувалася відповідно до договорів з підприємствами Міноборони. Йдеться про ЖК «Чарівне місто» (вул. Бориспільська, 18), ЖК «Оберіг-2» (вул. Бориспільська, 30-а, 40), ЖК «Urban Park» (вул. Магнітогорська, 5) та ЖК «Art House» (вул. Максимовича, 3).

Таран написав, що Міноборони зацікавлене у завершенні будівництва, оскільки це не тільки вирішить питання інвесторів «Укрбуду», а і забезпечить житлом «значну кількість військовослужбовців гарнізону м. Київ, оскільки умовами існуючих договорів передбачено передачу Міноборони від 5 до 10% збудованого житла».

Наразі в судах за участі прокуратури і представників Кабміну розглядається питання недійсності двох договорів з «Укрбудом», оскільки вони укладені з недотриманням законодавства. Таран просить Кабмін, по суті, їх відкликати.

Крім того, Таран зауважив, що НАБУ здійснює розслідування за фактом розтрати коштів та земельних ділянок під час будівництва житла для військовослужбовців у Києві.

«З огляду на це, під час організації роботи щодо врегулювання питання завершення будівництва об’єктів шляхом укладення додаткових угод до договорів, укладених у минулі роки, керівництво Міноборони об’єктивно обмежене у прийнятті рішень», – написав Таран.

Нагадаємо, НАБУ з 2018 року розслідує незаконні дії під час будівництва житла для військовослужбовців на вул. Магнітогорська, 5 у Києві. Тут на 8 га, що належать військовим, збудують 10 будинків по 25 поверхів. Загалом з’явиться 4455 квартир, з яких військові отримають 150, тобто 3,3%. Хоча експерти стверджують, що в цьому районі військові повинні були отримати не менше 10%.

Як відомо, у листопаді 2019 року Госпсуд м. Києва визнав недійсним з моменту укладення Договір про будівництво житлового комплексу по вул. Магнітогорській, 5 у Деснянському районі міста Києва від 03.05.2017. Наразі справа в апеляції.

Крім того, у госпсуді оскаржується угода про будівництво ЖК «Чарівне місто» по вул. Бориспільська, 18.

Як відзначає експерт з питань будівництва Георгій Могильний, у разі, якщо Міноборони уклало б угоди про передачу своїх земель під забудову житлом на ринкових умовах, то змогло б отримати додатково до 1 тисячі стандартних двокімнатних квартир для військовослужбовців.

Текст: Євген Дудник, керівник напрямку з питань державної допомоги юридичної фірми «ADS Legal Group»

Комунальні підприємства не підкоряються законам ринку та конкуренції. Чому так відбувається?

Днями Центр економічної стратегії оприлюднив аналітичну записку дослідження «Як фінансування комунальних підприємств обмежує конкуренцію», здійсненого за підтримки Проекту ЄС «Підтримка Антимонопольного комітету України у впровадженні правил державної допомоги» та у співробітництві з аналітичною системою YouControl.

Назва, втім, як і змістовне наповнення аналітичної записки, не дадуть читачу дійти до іншого висновку, ніж про те, що сучасні українські комунальні підприємства та конкуренція – речі не сумісні.

Про що говорять факти? На початку 2020 року в Україні існувало понад 14 тисяч комунальних підприємств, близько 11 тисяч з яких є «живими».

При цьому, кожне третє комунальне підприємство (щодо якого можна знайти фінансову звітність), є збитковим.

Тож виходить, що дуже часто через скрутний фінансовий стан та відсутність ресурсів для розвитку, по-перше, КП просто не здатні надавати споживачам якісні послуги та тримають їх у заручниках власної неефективності.

По-друге, КП, через свою спадкову спорідненість з пост-радянською системою управління, здебільшого стали своєрідним трудовим гетто для усієї маси працівників, які в них працюють. Умови праці, як і рівень її оплати, далеко не найкращі.

Більшість з КП здійснюють діяльність у сфері водопостачання, охорони здоров’я, комунальних послуг, архітектури та інжинірингу, поводження з відходами, операцій з нерухомістю, постачання газу та електроенергії, роздрібної торгівлі тощо.

Але не секрет, що КП здійснюють свою діяльність не лише у сферах, у яких запроваджено державне регулювання тарифів, або ж сферах, здійснення діяльності у яких без державних дотацій не є економічно привабливим, а й на цілком конкурентних ринках. Здавалося б, що саме тут «невидима рука ринку» могла і сама навести лад та змусити КП стати більш ефективними, або ж в іншому разі – піти з ринку.

Але ж ні. Невидима рука ринку може торкатися лише тих компаній, які грають за звичайними правилами, які мали би бути однаковими для усіх учасників ринку. У випадку ж з КП, ринкові закони викривляються надання їм державної підтримки, яка хоч і не дає злиденним КП назавжди піти з ринку, але й не є достатнім стимулом для фінансової санації таких підприємств та зміни їх поведінки у майбутньому.

Не дивно, що місцеві органи влади, приймаючи рішення про надання державної підтримки, здебільшого віддають перевагу своїм підопічним підприємствам. Так, більше 80% з усіх рішень щодо держпідтримки, прийнятих Антимонопольним комітетом України у 2019 році, стосувалося саме підтримки комунальних підприємств.

Попри вже понад 20-річну історію публічних закупівель в Україні, не завжди та не усім КП вдалося прийняти ідею чесної конкурентної боротьби за державні контракти. Спочатку були спроби вийти зі сфери застосування закупівельного законодавства. Їх замінили намагання у будь-який спосіб обґрунтувати застосування засновниками КП неконкурентних процедур закупівель. Зараз же, маючи і досвідчений персонал, і унікальний досвід виконання аналогічних договорів, КП все одно часто лише вдають конкуренцію на торгах, та досі ставляться до процедур закупівель, передбачених Законом, як до незручних формальностей, які лише заважають отримати контракт.

Є ще одна особливість, або й причина існування засилля КП. Те, що інколи пояснюють «неефективним менеджментом», насправді може бути результатом цілеспрямованої діяльності, метою якої є викачування якомога більших обсягів бюджетних ресурсів на «порятунок» безнадійно та хронічно хворих комунальних підприємств. На створення для них умов діяльності та переваг, не доступних для звичайних приватних підприємств. На отримання ласих державних контрактів. На отримання незаконних переваг та несправедливих доходів, які під ширмою збитковості, зникають у невідомому напрямку.

Отже, питання впровадження в Україні ще однієї реформи, спрямованої на формування адекватних умов діяльності комунальних підприємств – лише питання часу.

Євген Дудник, вперше опубліковано у «Ліга.Блоги»

Галина Верцімаха, керівник напрямку адвокатування комунікаційної платформи «Ліга антитрасту»

Як використати інститут відшкодування шкоди для відновлення справедливості та встановлення рівних ринкових умов для всіх учасників взаємовідносин? Що необхідно зробити щоб інститут запрацював?

Законодавство про захист економічної конкуренції окрім понесення суб’єктами відповідальності за вчинення порушення згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, передбачає також можливість отримання від них відшкодування заподіяної шкоди.

Господарський кодекс України визначає, що збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб’єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

Закон «Про захист економічної конкуренції» не містить процесуальних аспектів, а лише визначає, що за відшкодуванням шкоди, завданої порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, особи можуть звернутися із заявою до господарського суду.

Фактично інститут відшкодування заподіяної шкоди має на меті певне відновлення справедливості та встановлення рівних ринкових умов для всіх учасників взаємовідносин. А також має виступати певним стримуючим фактором для порушників.  Оскільки розмір збитків, які необхідно компенсувати, разом з накладеним АМКУ штрафом за порушення, що може складати до 10 % доходу (виручки) порушника, може становити значну суму.

Компенсацію за заподіяну шкоду, зокрема, за такими видами порушень конкурентного законодавства як  зловживання монопольним становищем, антиконкурентні узгоджені дії, здійснення узгоджених дій або концентрації без попереднього отримання дозволу АМКУ на такі дії, особи можуть отримати у подвійному розмірі завданої шкоди (стаття 55 Закону).

Тобто фінансова відповідальність порушника у вигляді накладеного АМКУ штрафу доповнюється відшкодуванням заподіяної шкоди.

Звернення споживачів за відшкодуванням шкоди на сьогодні не є поширеною в Україні практикою через низку факторів, таких як – відсутність чіткого механізму розрахунку суми шкоди, тривалість процесу, необізнаність про такі можливості тощо. Також визначальною є складність доведення завданої шкоди та необхідність встановлення і доказування причинно-наслідкового зв’язку між порушенням законодавства та завданою шкодою.

Коли можна звернутися до суду?

Норма статті 55 Закону чітко не визначає наявність рішення АМКУ у справі про порушення конкурентного законодавства, як підставу для звернення до суду із заявою про відшкодування шкоди.

Особи, які вважають що їх права чи законні інтереси порушені і мають докази причинно-наслідкового зв’язку між антиконкурентною поведінкою іншого суб’єкта та негативними наслідками для заявника, мають право звернутися за захистом безпосередньо до суду з вимогою припинення порушення та відшкодування завданої шкоди. Право звернення за захистом до суду гарантоване Конституцією України. Крім того, частина перша статті 61 Закону відсилає до порядку застосування та вирішення господарськими судами справ на підставі законодавства про захист економічної конкуренції.

А Закон встановлює спеціальні правила та порядок захисту прав фізичних та юридичних осіб органом, що наділений спеціальною компетенцією – АМКУ.

Отже, особа має право вибору органу, що буде захищати порушені її права у сфері економічної конкуренції – АМКУ чи суд.

Разом з тим, на сьогодні судова практика вказує на те, що позови про відшкодування шкоди ґрунтуються на рішенні АМКУ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки оцінка дій суб’єкта господарювання на предмет відповідності законодавству про захист економічної конкуренції належить до виключних повноважень АМКУ. Саме органи АМКУ, відповідно до законодавства, розглядають заяви і справи про порушення та приймають за результатом рішення.

Отже, за практикою, що склалася, особи звертаються до суду із заявою про відшкодування шкоди після доведення органами АМКУ вчинення суб’єктом порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Звернення до суду саме після винесення АМКУ рішення у справі можна пояснити також тим, що у рішенні визначається причинно-наслідковий зв’язок між діями суб’єкта та їх негативним впливом на конкуренцію та права споживачів. Відповідно, доказування у суді причинно-наслідкового зв’язку між порушенням законодавства та завданою шкодою певною мірою спрощується для заявника.

Хто ті особи, що можуть звернутися до суду?

Законодавство не дає чіткої відповіді на це питання, а лише зазначає, що такими є особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення.

Можна припустити, що це ті фізичні та юридичні особи, що безпосередньо постраждали від дій суб’єкта, якого визнано порушником конкурентного законодавства, тобто прямі споживачі.

Однак збитки можуть бути заподіяні не лише безпосереднім споживачам порушника, але й його конкурентам.

Крім того, кожна фізична чи юридична особа, що споживає послуги суб’єкта-контрагента, тобто прямого споживача порушника, також несе збитки, тобто є непрямим споживачем. Наприклад, не лише покупець електроенергії несе додаткові витрати, придбаваючи її за необґрунтовано завищеною ціною/тарифами, а й кожен споживач товарів, до собівартості яких входить вартість електроенергії, а це майже вся продукція, що обертається на ринках України. Надмірні витрати, тобто розмір необґрунтованого завищення ціни електроенергії внаслідок порушення антимонопольного законодавства, і будуть шкодою, що спричинена порушником прямому споживачу. Якщо ж прямий споживач частину цієї «переплати» переклав далі на своїх споживачів (наприклад, перукар підняв вартість стрижки у зв’язку з подорожчанням електроенергії), то останні також можуть претендувати на відшкодування в подвійному розмірі перекладеної на їх гаманець суми коштів.

Отже, коло осіб, що можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди є широким і охоплює конкурентів порушника, його прямих та непрямих споживачів.

Звернення до суду із заявою про відшкодування шкоди фізичних та юридичних осіб ускладнюється, якщо вони не вступили до справи про порушення, яку розслідує АМКУ, в якості третіх осіб, не мають процесуальних прав та доступу до необхідних матеріалів для доведення шкоди в судовому процесі. Хоча звісно суд може витребувати у АМКУ матеріали справи у рамках судового розгляду про відшкодування шкоди. Та відсутність процесуального статусу в справі АМКУ не є юридичною перепоною для звернення до суду за відшкодуванням шкоди, що підтверджено судовою практикою.

Підсумовуючи, лише після формування численної судової практики щодо такого інституту, можна буде чітко говорити хто саме є тими особами, що можуть отримати компенсацію завданих збитків. Оскільки на сьогодні,в більшості, рішення судів стосуються саме прямих споживачів. Та ні Антимонопольний комітет, ні судові органи не висловлювали свою позицію з приводу того, як доводити факт спричинення шкоди, причинно-наслідковий зв’язок між порушенням та шкодою та розмір шкоди непрямим споживачам.

Розрахунок заподіяних збитків

Відповідно до судової практики, заподіяними збитками визнавалась різниця між затратами, які особа фактично понесла у період вчинення порушення відповідачем, та тими затратами, які б вона понесла за відсутності порушення.

Фактично це може бути різниця між сплаченою вартістю за товар в період вчинення порушення та вартістю цього ж товару, встановленою відповідачем у справі після припинення ним порушення та усунення наслідків його вчинення.

Необхідно звернути увагу, що здебільшого рішення АМКУ не містять розрахунку заподіяних збитків, зокрема, заявникам у справі чи третім особам. Відповідно це лишається на розсуд особи, що звертається до суду із заявою про відшкодування шкоди та безпосередньо суду.

Отже, на сьогодні можна констатувати незначне застосування інституту відшкодування шкоди у сфері захисту економічної конкуренції, як наслідок відсутність широкої судової практики.

Одним з аспектів, що може активізувати практику застосування такого інституту є методичне забезпечення. Відсутність будь-яких документів – рекомендацій, інструкцій тощо, що визначають особливості та процесуальні складові порядку відшкодування особам завданої їм шкоди, не дає впевненості, що затрачені на цей процес ресурси будуть виправдані.

Також саме конкурентне відомство не займається популяризацією та роз’яснювальною роботою серед широких верств населення в цьому напрямку на відміну від закордонних колег. Конкурентні відомства окремих країн навіть направляють після прийняття рішення про порушення повідомлення потенційним потерпілим про це з роз’ясненням права на звернення за відшкодуванням. Така активність пояснюється особливим місцем, яке займає інститут відшкодування шкоди в конкурентній політиці розвинених країн. Останній вважається гармонійним доповненням роботи держави в напрямку захисту конкуренції, та подекуди навіть більш ефективним інструментом впливу на порушників, ніж традиційні штрафи.

Досвід Європейського Союзу

В Європейському Союзі, з правом якого Україна гармонізує своє законодавство, інститут відшкодування шкоди, завданої порушеннями антимонопольного права (картелі, зловживання домінуючим становищем) регулюється Директивою 2014/104, що набула чинності 26 грудня 2014 року.

Як зазначає Європейська комісія, пропозиція щодо прийняття Директиви була викликана необхідністю усунення перешкод для отримання особами компенсації та гарантування мінімального захисту громадян і бізнесу скрізь у Європейському Союзі. На практиці, більшість осіб, що постраждали внаслідок неправомірних дій порушників антимонопольного законодавства, рідко отримували компенсацію, правила отримання якої регулювались національним законодавством кожної держави – члена ЄС. З прийняттям Директиви, кожна держава має впровадити її у свої правові системи.

Як національне законодавство, так і право Європейського Союзу передбачає можливість звернення до суду за відшкодуванням шкоди внаслідок порушення конкурентного законодавства і за відсутності рішення Європейської комісії або національного органу з питань конкуренції. З такою заявою можуть звернутися прямі та непрямі клієнти порушників, конкуренти порушників та їх клієнти.

Основні зміни, передбачені Директивою, які покликані спростити розгляд позовів про відшкодування шкоди як індивідуального, так і колективного характеру:

• спрощення доступу до доказів у справах про відшкодування збитків у сфері антимонопольного регулювання шляхом отримання судового наказу про розголошення документів, які необхідні для доказування і знаходяться у інших осіб чи третіх осіб у справі про порушення, з одночасним захистом конфіденційної інформації;
• уточнює, що потерпілі мають право на повну компенсацію за заподіяну шкоду, що включає фактичні втрати та втрати прибутку, а також виплату відсотків з моменту настання шкоди до виплати компенсації;
• роз’яснює правові наслідки “передачі” чим врегульовує питання компенсації шкоди прямим та непрямим клієнтам порушника. Так, порушник, який компенсував шкоду непрямим клієнтам, може на цю суму зменшити компенсацію прямим клієнтам. Адже прямі клієнти, сплачуючи завищену ціну, встановлену порушником, пропорційно підвищують і свої ціни і фактично шкоди зазнають саме непрямі клієнти.  Розмір шкоди, який зазнали непрямі клієнти, встановлює суддя.
• встановлює презумпцію шкоди, що завдається картелями, адже, як встановлено дослідженням, більше 90% картелів викликають зростання цін. Зазначене має спростити доведення особами шкоди, якої вони зазнали.
• передбачає, що будь-який  учасник порушення буде нести відповідальність перед особами, яким завдано шкоди, з подальшою можливістю отримати від інших порушників частку їх відповідальності.
• поряд з рішенням Європейської Комісії, рішення національного органу з питань конкуренції буде повноцінним доказом для суддів у справах про відшкодування шкоди про вчинення порушення.

Також, у 2019 році Європейська комісія прийняла керівні принципи, які містять вказівки національним судам та суддям в питанні розрахунку економічних збитків і носять рекомендаційний характер. У вказівках викладені підходи до розрахунку та наведені практичні приклади з розрахунку нанесеної шкоди залежно від виду порушення. Перед зверненням до суду особа може самостійно розрахувати розмір нанесеної їй шкоди.

Такі методичні рекомендації та документи роз’яснюють та деталізують порядок застосування інституту відшкодування шкоди, спрощують процес звернення до суду та розгляду заяв.

Отже, для активізації в Україні використання інституту відшкодування заподіяної порушниками конкурентного законодавства шкоди, необхідним є розуміння та передбачуваність процесу, що може бути забезпечено його описом в підзаконних актах, як керівних принципах і підходах для всіх учасників процесу. А для цього не потрібно вигадувати велосипед, а вивчити та адаптувати під національні реалії досвід країн, де цей інструмент успішно функціонує.

А до того заявникам лишається вчитися на своєму досвіді та досвіді інших і певним чином ризикувати для досягнення мети. З метою спрощення цього процесу, підвищення шансів на отримання позитивних для потерпілих рішень судів та збільшення ефективності антимонопольної політики держави найближчим часом ми плануємо презентувати проект, що допоможе споживачам отримати справедливу компенсацію за спричинену зловживаючими монополістами та картелями шкоду.

Галина Верцімаха, вперше опубліковано у «Ліга.Блоги»

НКРЕКП звинуватила групу ДТЕК Ріната Ахметова у зловживанні монопольним становищем. За таке порушення ДТЕКу може загрожувати не тільки штраф, а й примусовий поділ активів, повідомила засновниця «Ліги антитрасту» Агія Загребельська (держуповноважена АМКУ у 2015-2019 рр).

НКРЕКП 29 травня повідомила, що група ДТЕК шляхом суттєвого скорочення закупівлі електроенергії на ринку «на добу наперед» спричинила ціновий обвал. Крім цього в НКРЕКП зазначили, що таке падіння цін носить явно «штучний» характер та не відображає фактичного попиту та пропозиції електроенергії в енергосистемі України.

«Це означає, що група ДТЕК має достатню, на думку регулятора, ринкову владу для того, щоб штучно обвалити ціни. Отже, група ДТЕК, користуючись своєю ринковою владою (читай «монопольним становищем») встановила такі ціни, які були б неможливими в умовах конкуренції. Зазначене за Законом України «Про захист економічної конкуренції» кваліфікується як зловживання монопольним становищем», – вказала колишня держуповноважена АМКУ.

Окрім цього НКРЕКП повідомив про вимушене вжиття безпрецедентних заходів для стабілізації – запровадження державного регулювання мінімальної ціни. На думку Загребельської, таким чином регулятор визнав, що для недопущення подібних обвалів від «немонополіста» в майбутньому варто обмежити його ринкову владу державним регулюванням на потенційно конкурентному ринку.

«Це означає, що для припинення порушення та недопущення його вчинення в майбутньому на порушника недостатньо буде тільки накласти штраф, а механізм зобов’язань є недієвим. Отже в підсумку залишається один вихід – примусовий поділ. Тому якщо прочитати повідомлення НКРЕКП під кутом антитрасту, то це звинувачення групи ДТЕК у зловживанні монопольним становищем, та «проклятті розміру», яке може бути вирішено без шкоди для конкуренції примусовим поділом. Чекаємо на відкриття справи Антимонопольний комітет України», – вважає Агія Загребельська.

Нагадаємо, 25-26 травня на «ринку на добу наперед» екстремально знизився обсяг купівлі електронергії, що обвалило ціни на ринку на 40%.

Керівник парламентського комітету з питань енергетики та ЖКГ Андрій Герус повідомив, що «такий обсяг електроенергії могла покрити генерація тільки однієї компанії – ДТЕК. Таким чином, очевидно, що спецоперація по дестабілізації ринку проводилася у рамках однієї вертикально-інтегрованої компанії».

Також Герус направив листи до Служби безпеки України та Антимонопольного комітету, в якому він просить розслідувати маніпуляції на ринку електричної енергії та перевірити учасників ринку, які є пов’язані між собою і складають вертикально-інтегровану фінансово-промислову групу на ринку енергетики, щоб притягнути винних до відповідальності.

З 24 по 30 травня в «Прозорро» опубліковано оголошення про результати 53,16 тисяч закупівель на загальну суму 9,01 млрд грн. З цієї суми на десять найбільших закупівель припало 2,66 млрд грн. (таблиця нижче).

З сотні найбільших тендерів розміром від 10 млн грн півтора з ремонтом доріг були пов’язані закупівлі на 1,68 млрд грн. З цієї суми 60% отримали дві фірми з Національної асоціації дорожників України. ТОВ «Автомагістраль-Південь» отримала підряд вартістю 805,00 млн грн. на ремонт проспекту Героїв Сталінграда у Києві (докладніше див. «Автомагістраль-Південь» і «Ростдорстрой» вкотре без торгів розіграли 800 мільйонів з завищеними цінами у кошторисі»).

Ще 200,35 млн грн отримало ТОВ «СУНП «Автострада» на ремонт ділянки траси М-12 у Хмельницькій області. Тут до торгів не допустили фірму ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» через претензії до її наміру використати мобільний асфальтобетонний завод. В результатів «Автострада» розіграла підряд з ПрАТ «Хмельницьке ШБУ №56» зі знижкою всього 4% від очікуваної вартості торгів.

У цьому ж складі «Автострада» і «Хмельницьке ШБУ №56» розіграли ще один тендер на ремонт ділянки траси Н-03 у Хмельницькій області. Тут перемогу за 77,78 млн грн зі знижкою 12% отримала хмельницька компанія.

У обох цих тендерах компанії заявили до використання піщано-щебеневу суміш по цінам, значно вищим від вказаних на сайті укравтодорівського «ДерждорНДІ» як індикатив для Хмельницької області у квітні.

«Автострада» заявила суміш С-5 по 781 грн/кубометр, а «ШБУ №56» заявило суміш С-7 по 796 грн/куб. Тоді як укравтодорівці вважають нормальним для цієї області ціну сумішей на рівні 380 грн/куб. Навіть якщо в даних «ДерждонНДІ» не враховано ПДВ, то індикатив укравтодорівців для Хмельниччини не перевищує 456 грн, тобто у переможців торгів Хмельницької Служби автодоріг будівельні матеріали враховані майже вдвічі дорожче. Відповідно такі ціни були закладені в очікувану вартість тендеру самим Укравтодором.

Найбільші тендери минулого тижня

КП «Спецжитлофонд» Київради 15 квітня за результатами тендеру замовило ТОВ «БК Роял Хауз» реконструкцію з прибудовою до будівлі Києво-Печерського ліцею №171 «Лідер» (коригування) за 415,18 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

У січні 2018 року ТОВ «Варда спецбуд монтаж» виграло підряд на реконструкцію ліцею на вул. Лейпцизькій, 11-а у Печерському районі до кінця 2020 року за 342,84 млн грн. У березні 2020 року цей договір розірвали за згодою сторін, виплативши 87,33 млн грн.

Таким чином, сума оплати за первинним договором та нового договору складає 502,51 млн грн., що в півтора раза більше від початкової вартості первинного договору.

Новий підрядник «БК Роял Хауз» має реконструювати ліцей та школу з інженерними мережами, дорогами та благоустроєм і озелененням території до осені 2022 року. Після коригування проекту в графіку виконання робіт зокрема з’явилися окремі рядки щодо автоматики пожежогасіння та димовидалення, яких не було в старому графіку.

За підсумковою відомістю ресурсів без доставки і ПДВ, два зовнішні фасадні годинники купили по 475 тис грн. за кожен. За співставну суму можна купити новий позашляховик Renault Duster Life або однокімнатну квартиру без ремонту в новобудові в Ірпені.

Армована фіброю суміш для стяжки Siltek F-22 коштує 95 грн./кг. За даними з відкритих джерел, суміш Siltek F-22 не є армованою фіброю і продається у роздріб по 125-154 грн. за упаковку на 25 кг, або 5-6 грн./кг. Армованою фіброю є інша суміш того ж виробника – Siltek F-35, проте вона ще дешевша – 99-132 грн. за упаковку на 25 кг, або 4-5 грн./кг.

Замовник не вказав вид (сталева, поліпропіленова, поліамідна) і витрату фібри, яку нібито додаватиме в розчин, тому пояснити двадцятикратну різницю між цінами неможливо.

Холодногнуті профілі з алюмінієвих сплавів А6-1000-0,8 (тип А, висота 6 мм, ширина 1 м, товщина 0,8 мм,) для огороджувальних будівельних конструкцій замовили по 88 грн./м.

Також 57 мультимедійних дощок купили по 51 тис грн., 70 комп’ютерів – по 23 тис грн., 58 лазерних принтерів – по 16 тис грн., 155 ноутбуків – по 14 тис грн. Деталі невідомі.

Комплект обладнання для їдальні на 342 місця без конкретизації коштує 4,63 млн грн.

Вартість договору на 6% нижча від очікуваної вартості закупівлі у 440,32 млн грн.

Спаринг-партнером було столичне ТОВ «Скайбуд Груп» киянина Олександра Степенка на чолі з Михайлом Музиченком, причому ніхто не знижував ціну під час аукціону.

Столична «БК Роял Хауз» зі статутним капіталом 1,00 млн грн. зареєстрована у квітні 2018 року за адресою масової реєстрації юридичних осіб по вул. Сурікова, буд. 3, оф. 42.

Спершу засновниками були ТОВ «Інвестиційна група «Консалтсіті» і ТОВ «Інплайз» Діани Пилипчинець, потім ним став Олександр Степенко, а після нього – Олександр Шершньов, який також володіє ТОВ «Тракт Групп» разом із Германом Степенком.

Олександр Степенко володіє ТОВ «Форма», яке взяло підрядів у Києві на 272,50 млн грн.

Із 24 квітня 2019 року «БК Роял Хауз» очолює Роман Дьомін. Із 2016 року до лютого 2019 року він виконував обов’язки голови правління ПрАТ «Аеробуд», заведеного на кіпрські офшори, близькі до одного з лідерів групи «Приват» Геннадія Боголюбова: «Ренальда Інвестментс Лімітед», «Формоса Інвестментс Лімітед», «Грінгот Ентерпрайзес Лімітед», «Сісера Інвестментс Лімітед», «Броалія Венчерз Лтд», «Дакстон Холдінгз Лімітед».

Раніше правління «Аеробуду» очолював відомий дніпровський забудовник Григорій Козинський, власник ТОВ «Рубікон-Моноліт», яке будувало зокрема єврейський центр «Менора» у Дніпрі на замовлення згаданого «приватівця» Геннадія Боголюбова.

Переможець почав отримувати підряди у квітні 2019 року й відтоді натендерив 1,28 млрд грн. виключно у «Спецжитлофонду» і КП «Інженерний центр» КМДА. Так він вийшов на друге місце серед усіх підрядників «Спецжитлофонду» після «Варда Спецбуд Монтаж».

Анна Сорока, «Наші гроші»

Середня ціна закупівлі овочів «борщового набору» по Україні складає 48,05 грн. Найбільше за них платять на закупівлях в Черкаській області.

Такі результати дослідження «Наших грошей»  понад 12 тис. закупівель, що були оприлюднені в «Прозорро» з грудня 2019 року по середину квітня 2020-го. До умовного пакета «Борщового набору» увійшли по кілограму морква, капуста, буряк, цибуля та картопля.

Середня вартість набору овочів в Черкаській області – 55,32 грн.. Це на 7 гривень або 13% дорожче від середньої ціни по Україні. Ще більшою різниця буде, якщо порівняти черкаську ціну з сусідніми областями – на 15% дорожче від Кіровоградської та на 17% дорожче Полтавської.

Різниця Черкас з Києвом, що є лідером по дешевизні, – 12 гривень, або 21%.

Більшість закупівель на Черкащині неконкурентні, укладені на допорогові суми без торгів.

На другому місці по дорожнечі – Одеська область (54,31 грн.). І тільки на третьому – Донецька (54,07грн.), для якої раніше традиційно овочі закуповували в інших регіонах України.

В Черкаській області закупили по найвищим цінам більшу частину набору – цибулю, моркву та буряк. Донецька область взяла перше місце по ціні закупівлі картоплі, в Закарпатській найдорожче купували капусту.

Найдешевше овочі «борщового набору» закуповував Києв, в середньому – 43,35 грн. Це може пояснити той факт, що в столиці найбільший відсоток відкритих торгів в загальній кількості закупівель – 49%. Навіть в наступній в рейтингу Вінницькі області цей показник майже вдвічі нижчій – 28%. Найменше тендери з закупівлі овочів проводили в Сумській області – 3%.

Середні ціни на «борщовий набір» в регіонах (грн./кг)

Юрій Школяренко, «Наші гроші»

Закупівельні ціни овочів «борщового набору» відрізняється по регіонам України на 24-33%. Найбільш суттєва вона в угодах про купівлю капусти та картоплі.

Такі результати дослідження «Наших грошей»  понад 12 тисяч закупівель, що були оприлюднені в «Прозорро» з грудня 2019 року по середину квітня 2020-го. До «борщового набору» були включені морква, капуста, буряк, цибуля та картопля.

Середня ціна закупівлі картоплі по Україні складає 12,95 грн./кг. Найдешевше її закуповували у Волинській області – по 10,40 грн./кг. До трійки найбільш «економних» замовників увійшли також Чернігівська (10,97 грн./кг) та Львівська (11,54 грн./кг) області.

Найдорожчі закупівлі в Донецькій області – 15,45 грн./кг. Дорожче 15 грн. також в середньому закуповували картоплю в іншій донбаській області – Луганській. Серед лідерів по дорожнечі – Харківська, Одеська та Полтавській області.

Різниця між середніми цінами закупівлі картоплі в Волинській області та Донецькій – 33%.

Найбільша різниця у вартості буряка між  ціною середньої закупівлі Дніпропетровської області та Черкаської – 26%. Перша – область з найнижчими цінами в угодах, друга – з найвищими. Середня ціна закупівлі буряка по Україні – 8,01 грн.

Середня ціна кілограму моркви на закупівлях в «Прозорро» – 8,68 грн. Перше місце зі значним відривом у Черкаської області. Далі – Донецька, Одеська та Харківська області. В п’ятірці – Закарпатська. Найдешевша область – Херсонська, де в середньому кілограм моркви купували по 7,36 грн. Це на 31% дешевше від закупівель найдорожчої Черкаської області.

Цибулю найдешевше закуповували у Рівненській області. Різниця з Черкаською – 24%, з Одеською (другою по дорожнечі) – 16%.

Найдорожча капуста на Закарпатті – 10 грн./кг. Це на 20% вище ціни, по якій в середньому закуповували в Україні. Дорожче 9 грн./кг середня вартість закупівель в Черкаській, Одеській та Київській областях. Найдешевша – Херсонська область з ціною 6,45 грн./кг. Дешевше 7 грн. закупівлі в Дніпропетровській, Полтавській та Запорізькій областях.

Різниця між «найдорожчою» Закарпатською областю та «найдешевшою» Херсонською – 35%.

Середні ціни на овочі «борщового набору» в регіонах (грн./кг)

Юрій Школяренко, «Наші гроші»

Розробники сервісу для пошуку, структуризації та моніторингу інформації АМКУ «Clarity App» запустили перевірку будь-якої закупівлі або закупівель окремого замовника у «Прозорро» за автоматичними індикаторами ризиків. Про це повідомили у «Clarity App».

Тепер замовники зможуть перевіряти свої закупівлі, а також вчасно і в багатьох випадках самостійно виправляти технічні та/або незначні помилки. А учасники зможуть подивитись історію закупівель замовника та ті ризики, які спрацьовують у конкретного замовника.

Щоб користуватися перевіркою автоматичних індикаторів ризику, потрібно оформити доступ до тарифу з пошуком по базі моніторингів ДАСУ і перейти до меню «Моніторинги ДАСУ-Перевірити на ризики». З усіма тарифами можна ознайомитись на сайті сервісу.

Нагадаємо, сервіс для пошуку, структуризації та моніторингу практики Адміністративної колегії АМКУ з розгляду тендерних скарг «Clarity App» від «Clarity Project» та Юридичної компанії «Правое Дело» запрацював у серпні 2019 року. Восени того ж року розробники відкрили доступ до практики Колегії за «допрозорівські» 2010-2016 роки та перевели у машиночитаний формат рішення Колегії, прийняті з 2016 року до початку 2018 року.

Віднедавна «Clarity» шукає по рішеннях АМКУ і тервідділень та моніторингах ДАСУ.

Власник ТОВ «ШРБУ-48» Бахтіяр Сапаєв публічно у мережі фейсбук заявив про вимагання відкатів у розмірі 10% та попросив голову ОДА дати оцінку діяльності керівника Департаменту будівництва Черкаської облдержадміністрації Романа Бохіна.

У своєму публічному зверненні до губернатора Романа Бондара Сапаєв заявив, що «служба місцевих доріг вимагає хабарі».

«Після відмови ШРБУ 48 платити 10 відсотків відкату, підприємство безпідставно дискваліфікували в 5 тендерах, причому пропозиція ШРБУ 48 була дешевша на 5 мільйонів гривень. Заява про злочин нами направлена в поліцію, прокуратуру і СБУ. Прошу взяти на особистий контроль розслідування цієї справи та зробити оцінку діяльності Бохіна Романа», – написав Сапаєв.

У системі «Прозорро» є дані про відхилення Департаментм будівництва 28-29 травня пропозицій фірми «ШРБУ 48» у п’яти тендерах. Ще по одній процедурі фірму теж відхилено, але остаточний протокол ще не сформовано. У цих шести тендерах загальна очікувана вартість становить 60,39 млн грн.

Роман Бохін очолив Департамент будівництва ОДА у січні 2020 року. На сайті обладміністрації вказано, що опередньо він обіймав посади першого заступника генерального директора ДП «Дирекція з капітального будівництва і реконструкції Міжнародного аеропорту «Донецьк». Із 2014-го року був заступником директора Департаменту інвестиційної діяльності, майнових відносин та акціонерного капіталу НАК «Надра України». Із 2017-го – очолював  КП Миколаївської міської ради «Капітальне будівництво міста Миколаєва».

Бохіна на посаду призначив і підпорядкував його Департаменту функції з управління автомобільними дорогами загального користування місцевого значення в межах області керівник ОДА Роман Бондар.

Роман Бондар з 1998 року працював в СБУ. Перерва у службі була з 2007 по 2014 роки, коли він працював директорм приватної фірми «Промтехпроект» (Чернівці). Після Майдану він повернувся в СБУ і працював в управліннях в Луганській та Донецькій областях. У листопаді 2019 року президент Володимир Зеленський призначив його керівником Черкаської ОДА.

Бахтіяр Сапаєв є одним з найвідоміших шляховиків України. У 2005-2010 роках він очолював Черкаську САД, а в 2010 році – ДК «Автомобільні дороги України». «Forbes» пов’язував його із колишнім очільником Укравтодору Володимиром Демішканом – другом Віктора Януковича. За Януковича «Уманьавтодор» отримав підряд на будівництво моста через Дніпро в Запоріжжі, однак роботи не виконав і автодорівці судились за повернення авансу і штрафів на 313 млн грн. Після тих судів Сапаєв заснував нову фірму «ШРБУ-48», яка і продовжила брати участь у державних тендерах, однак вже на менші суми, ніж «Уманьавтодор».

Члени Національної асоціації дорожників України сконцентрували три чверті підрядів на ремонт доріг Укравтодору, оголошених у 2020 році по новим правилам з жорсткими вимогами з боку замовника. Про свідчать дані «Прозорро».

У 2020 році Укравтодор впровадив у своїх нові вимоги щодо досвіду учасників – почав вимагати аби фірми, що претендують на підряд по ремонту державної траси першої категорії вартістю умовно півмільярда, мали досвід укладання асфальту по такій самій категорії траси по такому самому виду ремонту. При цьому Укравтодор вимагає, що в залік по досвіду йдуть лише ті угоди, які вже виконані на 85%, тобто фірми не можуть підтверджувати досвід договорами, які не виконані на цей відсоток лише тому, що сам Укравтодор їх не профінансував.

Під такі вимоги відразу перестали попадати багато іноземних і українських компаній. Всі великі підряди почали отримувати члени НАДУ. Компанії «Автомагістраль-південь», «Онур конструкціон», «СУНП «Автострада», «Ростдорстрой», «Альтком», «Техно-буд-центр» станом на 31 травня виграли 72% всіх підрядів Укравтодору на середній, капітальний ремонт і будівництво доріг по тендерам, оголошеним у 2020 році по новим правилам. Ще 11% отримала нова турецька фірма «Özaltin» отримала лише тому, що фірми з НАДУ відкликали свої скарги проти турків і Укравтодор допустив її до торгів, хоча турки очевидно не задовольняли вимогам замовника.

Деякі компанії оскаржували дискримінаційні вимоги Укравтодору в АМКУ і змогли взяти участь в тендерах, завдяки чому отримали менш значні підряди. З їх урахуванням по тендерам Укравтодору 2020 року ремонтні підряди отримали загалом 16 фірм, з яких 12 мали сумарно більше 100 мільйонів.

З урахуванням тендерів, що оголошувались ще у 2019 році по старим недискримінаційним правилам, але завершились лише у цьому році, кількість підрядників Укравтодору стає більшою – 20 фірм. Однак левову частку «старих» підрядів на 12 млрд грн отримала фірма «Onur taahhut», споріднена з членом НАДУ «Онур конструкціон». А сумарні підряди понад 100 млн грн вигравали лише 16 компаній. З яких більшість знову таки мали члени НАДУ.

Така концентрація підрядів протирічить заяві голови Укравтодору Олександра Кубракова. У інтерв’ю «Новому времени» він повідомив, що у 2020 році тендери Укравтодору вигравали «більше 20 компаній з сумою пропозицій більше 100 млн грн».

Також голова Укравтодору в інтерв’ю повідомив, що «топ-20 підрядників, які працюють на наших обєктах – це приблизно 70%». Він зізнався, що у цю статистику  включив фірми, які зараз отримують гроші по  «контрактам, виграним за тендерами, які були проведені задовго до мене».

Дані с системи «Прозорро», підрахунки проведені за допомогою «bipro». 2020 році САДи уклали 246 угод вартістю понад 1,5 млн грн кожна (дешевше ремонтних підрядів не буває) на загальну суму 37,19 млрд грн. З них на будівництво, поточний середній та капітальний ремонти доріг укладено 63 угоди на 27,42 млрд грн. З них по тендерам, оголошеним вже у 2020 році саме за новими «правилами Кубракова», – є 43 угоди на 9,50 млрд грн. всього з 16 підрядниками.

Різниця в цінах на овочі «борщового набору» між регіонами України сягає 20-30%.

48 гривень і 5 копійок.  Це цифра середньої вартості овочів «борщового набору» після аналізу понад 12 тисяч закупівель, що були оприлюднені в системі «Прозорро» в грудні-квітні. Це набір, до якого по кілограму покладено моркву, картоплю, цибулю, буряк та капусту. П’ять основних овочів, які закуповували для шкіл, дитсадків, лікарень, інтернатів. Рідше – для різноманітних установ, що фінансуються з бюджету, а бо підприємств, які можуть заробити власною діяльністю.

Найдорожче овочі закуповують на Черкащині. В підсумку – на 13% дорожче від середньої ціни по Україні. Ще більшою різниця буде, якщо порівняти ціну з сусідніми областями – на 15% дорожче від Кіровоградської та на 17% дорожче Полтавської.

Різниця з Києвом – понад 21%.

Більшість закупівель на Черкащині неконкурентні, укладені на допорогові суми без торгів.

На другому місці по дорожнечі – Одеська область. І тільки на третьому – Донецька, для якої раніше традиційно овочі закуповували в інших регіонах України.

В Черкаській області закупили по найвищим цінам більшу частину набору – цибулю, моркву та буряк. Донецька область взяла перше місце по ціні закупівлі картоплі, в Закарпатській найдорожче купували капусту.

ТОП-10 регіонів за ціною «борщового набору» овочів (грн./кг)

Найдевше «борщовий набір» коштує в Києві – 43,25 грн. Це може пояснити той факт, що в столиці найбільший відсоток відкритих торгів в загальній кількості закупівель – 49%. Навіть в наступній в рейтингу Вінницькі області цей показник майже вдвічі нижчій – 28%.

Найменше тендери з закупівлі овочів проводили в Сумській області – 3%. Показник в Київській, Тернопільській та Кіровоградській області -5%, Полтавській та Закарпатській областях – 6%.

Згадана вище Черкаська область замикає рейтинг регіонів з найнижчим відсотком відкритих торів, у неї він становить 7% від загальної кількості закупівель. І це вдвічі гірше від середнього показника по Україні.

Картопля

Картоплю в зазначений період в середньому закуповували по 12,95 грн./кг. Найдорожче закуповували дві донбаські області, а також Харків з Одесою. П’ятірку з найвищими цінами замкнула Полтавська область.

Лідер по дорожнечі «борщового набору» – Черкаська область, тут вкінці топ-десятки і купували по схожій з сусідніми областями ціні. Картопля – єдиний випадок, коли до переліку найдорожчих закупівель потрапила Херсонщина.

Якщо говорити про конкретні закупівлі, то найдорожчу угоду уклали саме в Полтаві. Напередодні новорічних свят – 26 грудня, Комунальний заклад «Центр соціально – психологічної реабілітації дітей» Полтавської облради повідомив в «Прозорро» про закупівлю півтори тони картоплі за 57 тис грн. Саму угоду комунальники приховали, але розрахунки показують, що картопля обійшлася їм по 38 грн. кг. Продавцем стала ФОП Ніна Дмитренко, яка почала з минулого року укладати угоди з Центром і за цей час їх сума склала 2,56 млн грн., що зробило комунальний медзаклад найбільшим замовником ФОП Дмитренко.

До рейтингу найдорожчих покупців картоплі увійшла закупівля Південної філії ДП «Адміністрація морських портів України» (Одеська область), яка уклала угоду з ТОВ «Оптіфуд» на постачання картоплі за 30 грн./кг. При цьому, в угоді картопля минулого врожаю в ціні не сильно поступалася вартості молодої картоплі, яку Філія замовила по 38,40 грн./кг.

По 26,80 грн./кг закупив тону картоплю Комунальний заклад «Апостолівський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Дніпропетровської області. Угоду уклали з ФОП Іван Векленко, який  постачає харчі, в основному, до закладів Апостолового.

Всі згадані найдорожчі закупівлі картоплі здійснені без проведення тендерів.

Найдешевше картоплю закупляли в Волинській та чернігівській області – менше 11 грн./кг. Загалом різниця між найдешевшою Волинською та найдорожчою Донецькою областями склала 33%.

Буряк

Середня ціна закупівлі буряка в кінці минулого року-на початку поточного – 8,01 грн. за кілограм. Найдорожче закуповували в Черкаська, Закарпатська та Донецькі області. Найнижчі ціни були в Дніпропетровській та Херсонській областях та Києві.

Різниця в вартості буряка для установ та закладів Дніпропетровської області та Черкаської – 26%.

Найдорожчу закупівлю буряка здійснили в Сумській області – Відділ освіти Конотопської районної державної адміністрації купив у ФОП Валентини Хорсун по 30 грн./кг. Ця підприємниця ексклюзивний підрядник освітян Конотопської РДА. З початку 2017 року вона отримала замовлень на 3,90 млн грн., і всі виключно від Відділу освіти Конотопської РДА. Жодна угода не була укладена через відкриті торги.

В рейтингу найдорожчих закупівлі двох дошкільних навчальних закладів Житомира – ДНЗ№70 та ДНЗ №43, які уклали допорогові угоди з приватними підприємцями про постачання буряка по 25 грн/кг. По 24 грн./кг скупився Відділ освіти, молоді та спорту Яготинської районної державної адміністрації Київської області. Угоду уклали з ФОП Олена Сліпченко, яка постачає харчі виключно по договорам з Відділом освіти.

Морква

Середня ціна кілограму моркви на закупівлях в «Прозорро» – 8,68 грн. Перше місце зі значним відривом у Черкаської області. Далі – Донецька, Одеська та Харківська області. В пятірці – Закарпатська.

Найдешевша область – Херсонська, де в середньому кілограм моркви купували по 7,36 грн. Це на 31% дешевше від закупівель Черкаської області.

Дешевше 8 грн./кг здійснили закупівлі заклади та установи Києва, Дніпропетровської та Івано-Франківської області.

На межі середньоукраїнської ціни закуповували моркву Чернівецька та Сумська обалсті. Два регіона, які знаходяться в різних частинах країни.

ТОП-5 найдорожчих закупівель моркви (грн./кг)

Цибуля

Регіони з найвищими цінами закупівлі цибулі дуже схожі до попереднього рейтингу з закупівлі моркви. В першій п’ятірці тільки Львівська область замінила Закарпатську.

Середня цін закупівель – 8,68 грн/кг. Дорожче дев’яти гривень за кілограм цибулі в Черкаській, Одеській, Харківській областях, а Також у Львівській та Донецькій областях.

Найдешевші закупівлі – в Рівненській області. Різниця з Черкаською – 24%, з Одеською (другою по дорожнечі) – 16%.

Найдорожчу закупівлю цибулі зробила комунальна Орининська гімназія Хмельницької обласної ради, яка в січні замовила ФОП Світлані Чемерега по 40 грн./кг. Загалом, в цій угоді закупівля великого переліку к овочів та фруктів, а допорогова сума дозволила не проводити тендер. А дял ФОП Чемерега Орининська гімназія головний замовник, з якою вона уклала майже чотири десятка угод на 3,25 млн грн. Всі за процедурою звітування.

По 30 грн./кг замовив цибулю Відділ освіти, культури, туризму, молоді та спорту Cлобідсько-Кульчієвецької сільської ради, що в Хмельницькій області. Угоду на допорогову суму уклали з ФОП Ірина Кожан. Вона улюблений підрядник цього Відділу освіти сільради з яким уклала угод на 2,83 млн грн.

Державний заклад «Український спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення Міністерства охорони здоров’я України» замовив цибулю по 27 грн./кг. Угоду уклали по класичному сценарію – на допорогову суму, поставщиком вибрали ФОП Михайло Олійника, з яким вже укладено біля півсотні угод.

КЗ Путивльської районної ради Сумської області-районний центр позашкільної роботи купив цибулю по 26 грн./кг. В лютому угоду уклали з ФОП Валентина Литвинова, яка працює виключно з закладами Путивля.

На п’ятому місці по дорожнечі – низка закупівель по 25 грн./кг,

Капуста

Найдорожча капуста на Закарпатті – 10 грн./кг. Це на 20% вище ціни, по якій в середньому закуповували в Україні. Дорожче 9 грн./кг середня вартість закупівель в Черкаській, Одеській та Київській областях.

Найдешевша – Херсонська область з ціною 6,45 грн./кг. Дешевше 7 грн. закупівлі в Дніпропетровській, Полтавській та Запорізькій областях.

Хоча Сумська область по середньому показнику ( 8,14 грн./кг) ціни на капусту на загальноукраїнському рівні, найдорожчу закупівлю зроблено саме тут. Перед новорічними святами Відділ освіти Краснопільської селищної ради замовив ФОП Вадиму Тарасенку капусту по 37,40 грн./кг. Сам договір в «Прозорро» замовник не оприлюднив, вказавши тільки кількість та суму заволеного.

По 31,30 білокачанну капусту закупило КЗ «Одеська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №34 I-II ступенів». Через сходу процедуру – допорогова закупівляу ФОПа, капусту по КЗ «Середня загальноосвітня школа №7» Кам’янської міськради на Дніпропетровщині. Ціна – 30 грн.

По 29,90 грн./кг  скупивсяВідділ освіти, молоді та спорту Яготинської РДА, який потрапив вище до рейтингу переплат на закупівлі буряка. Підрядником виступила улюблений ФОП Олена Сліпченко. Так само повторно до найдорожчого топу увійшло на капусту КЗ «Український спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення Міністерства охорони здоров’я України», яка замовила ФОП Олійник коштовну цибулю. В тій ж угоді були і висока ціна на капусту – 29 грн./кг. На гривню дешевше замовив собі капусту 59 будинок офіцерів (Одеса), угоду уклали з ТОВ «ВНФ «Орбіта», що по держзамовленнях постачає харчі виключно по Одеській області.

Всі інші змовники купували капусту вже значно дешевше.

І наостанок.

Аналіз закупівель овочів «борщового набору» з грудня 2019 по середину квітня 2020 року показав, що різниця в ціні на одну і ту ж саму продукцію в середньому по регіонах може досягати чверті вартості, а інколи і третини. В першу чергу, це зумовлено тим, що частка відкритих торгів з закупівлі овочем в цей період склала по Україні лише 14%. Переважна ж кількість угод укладена за неконкуретними процедурами. Укладені з підрядниками, які  є традиційними партнерами замовників. На без конкурентних умовах.

Всі закупівлі овочів «борщового набору» в грудні –квітні можна переглянути тут у форматі ексель.

Юрій Школяренко, «Наші гроші»

Текст: засновниця платформи “Ліга антитрасту” Агія Загребельська, держуповноважена АМКУ (2015-2019 рр.)

За останні дні представники Укравтодору, на мою думку, наговорили на ознаки кількох кримінальних проваджень. Сподіваюсь за зазначеними подіями правоохоронні органи спостерігають так само пильно, як і журналісти. Та належним чином документують все, що відбувається зараз в дорожній галузі, яка цього року освоїть на ремонтах доріг рекордні в історії України 100 мільярдів гривень.

Для прикладу, давайте розберемо заяви керівника Укравтодору Олександра Кубракова в інтерв’ю виданню «НВ».

Запитання журналіста:

«Чому великі будівельні компанії використовують посередників для закупівлі сировини? Платять їм, умовно 3000 грн за тонну, а ті беруть у сторонніх постачальників по 1500 грн. Можливо, це сигнал, що реальна ціна 1500 грн., і потрібно щось змінювати при розрахунку очікуваної вартості?»

(До речі, хочу подякувати журналісту за професіоналізм та фахово поставлене питання, яке допоможе правоохоронним органам зрозуміти правду).

Керівник Укравтодору спочатку відповідає, що Укравтодор моніторить ціни, і такої ціни асфальтобетону як 1500 грн. бути не може. Однак вже через секунду розуміє, що дані журналістів про ціну асфальту базуються на документах, які компетентним органам нескладно перевірити. І вже у наступному реченні заявляє:

«Я не знаю що це таке… Можливо це якось пов’язано з оподаткуванням компаній-підрядників».

Тобто, голова Укравтодору, не бажаючи визнавати банального завищення цін у проектній документації Укравтодору, припускає взагалі кримінальні підтексти у діях підрядників. Яким прямо зараз перераховує мільярди бюджетних гривень авансами та по актам виконаних робіт, які для правоохоронних органів є задокументованою у мармурі експертизою дій Укравтодору. Бо в них зафіксовані ціни різних підрядників на асфальтобетон, який займає 55-60% у ремонтних кошторисах. Тобто якщо на ремонти доріг планується витратити 100 мільярдів гривень, то з цієї суми на сам асфальт як товар припадає 55-60 мільярдів. І завищення його ціни хоча б на 20% принесе підрядникам понад 10 мільярдів гривень маржі на рівному місці.

Подібну легкість відношення до 100 бюджетних мільярдів керівник Укравтодору проявив не один раз. Наприклад, ще одне питання журналіста в цьому ж інтерв’ю:

«Тоді чому часто звучить теза, що є приблизно 5 гравців, які домінують на ринку, і через це низька конкуренція? Яка середня кількість учасників на ваших тендерах?»

Теза про п’ять учасників – це фактично звинувачення, які лунають в бік лідерів дорожньої галузі в утворенні та функціонуванні картеля. Компанії звинувачують в тому, що вони домовляються між собою про те, хто та який тендер буде вигравати. А за підрахунками Світового банку завдяки існуванню картеля ціна ремонту 1 км. дороги завищується на 40%.

У відповідь керівник Укравтодору дає маніпулятивну інформацію про те, що в 2020 році більше 20 компаній виграли тендери з сумою пропозицій більше 100 млн. грн.

Насправді більше 20 підрядників Укравтодору у «Прозорро» можна побачити тільки якщо змішати в одну купу договори по тендерам, що оголошувались ще задовго до призначення Кубракова, та включити у вибірку замовлення Укравтодора і на справжні ремонти доріг, і на дрібне латання облавтодорами, і на утримання доріг експлуатаційними фірмами, і відновлення мостів спеціалізованими організаціями, і утримання мереж освітлення, і на розробку проектної документації.

Тобто якщо змішати «круглих», «зелених» та «теплих» – тоді можна отримати більше 20 підрядників. Але це фейк.

Насправді по тендерам на середній і капітальний ремонт та будівництво доріг, які Укравтодор оголошував у 2020 році по «правилам Кубракова», підряди отримали всього 16 фірм. З них перша п’ятірка концентрувала у своїх руках 73% підрядів.

Дані с системи «Прозорро», підрахунки проведені за допомогою «bipro». 2020 році САДи уклали 246 угод вартістю понад 1,5 млн грн кожна (дешевше ремонтних підрядів не буває) на загальну суму 37,19 млрд грн. З них на будівництво, поточний середній та капітальний ремонти доріг укладено 63 угоди на 27,42 млрд грн. З них по тендерам, оголошеним вже у 2020 році саме за новими «правилами Кубракова», – є 43 угоди на 9,50 млрд грн. всього з 16 підрядниками.

Друга маніпуляція у інтерв’ю керівника Укравтодору – це використання ще однієї Топ-20. Мовляв, Укравтодор у 2020 році платив за виконання робіт десяткам компаній. І з них 20 фірм отримали 70%, а перша п’ятірка – це 45-55%.

Але тут проблеми з елементарним логікою. Адже очільник Укравтодору сам за власною ініціативою тут же у інтерв’ю заявив, що це проплати у тому числі і тим підрядникам, що виконують роботи по тендерам, проведеним задовго до нього та нових правил. Тобто для демонстрації конкурентного і розмаїтого ринку голова Укравтодора втягує у статистику підрядників, що виграли тендери рік тому за старими правилами. І тільки тоді він отримує плюс-мінус пристойні 45-55% у п’ятірки фаворитів.

Але це теж фейк. Бо старі підрядники ось-ось виконають свої роботи і перестануть отримувати гроші, бо вони не отримують нових підрядів (це очевидно з таблиці вище). А значить у фаворитів зо дня в день буде збільшуватись процент жирів у маслі. Вже сьогодні ми можемо говорити про збільшення частки Топ 5 за час дії нових правил майже на чверть.

В підсумку ми отримуємо більш ніж обґрунтовані причини для того, щоб були:

–  початі службові розслідування та перевірки;

–  подана заява в Антимонопольний комітет щодо перевірки публічних звинувачень у картелізації;

–  звернення до податкової, аби остання з’ясувала, що за податкові нюанси відбуваються з 50% ціни асфальту.

Наостанок скажу як нібито адвокат Олександра Кубракова. Зверніться самі офіційно до АМКУ та податкової щодо перевірки зазначених фактів. Адже якщо хоча б один з них підтвердиться у ході інших розслідувань – ініціативне звернення буде вашим алібі для правоохоронних органів.

Блог від: Агія Загребельська, вперше опубліковано у “Цензор.нет“

Представлений на засіданні уряду 27 травня міністром охорони здоров’я Максимом Степановим проект постанови виявився кардинально відмінним від документу, який в підсумку підписав прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Їх об’єднує тільки фігурування в них двох столичних лікарень, послуги яких потрапили до переліку платних в рамках держпрограми.

Про це написала в блозі на «Українській правді» народний депутат Олександра Устінова ( «Голос»).

З 1 квітня 1653 лікарні другої ланки (всі комунальні лікарні України, а також понад 60 приватних клінік і ФОПів) перейшли на нову систему оплати «за послугу». Для цього було потрібно пройти процедуру автономізації, підключитися до електронної системи та підписати договір з Національною службою здоров’я України (НСЗУ).

Майже всі комунальні заклади зазначені умови виконали. Без договору з НСЗУ залишилися тільки два столичних мед заклади – «Центр мікрохірургії ока» та «Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини».

На засіданні уряду Степанов запропонував внести зміни до постанови №391 від 28.03.2018 р. про зміну вимог до медзакладів, до профілю яких відносяться «Центр мікрохірургії ока» та «Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини».  Мова виключно про укладення договору між цими лікарнями і НСЗУ та необхідність до кінця року їх автономізувати.

Степанов зачитав цей документ на засіданні уряд, Устінова стверджує, що це відображено в стенограмі.

Після цього МОЗ розіслало документ,який був проголосований на засіданні уряду. В ньому мова йде вже про внесення до переліку платних послуг, які надаються в рамках програми державних гарантій медобслуговування населення в 2020 році.

Тобто, спочатку за пацієнта за послугу гроші перераховуватиме держава в рамках нової системи, де «гроші ходять за пацієнтом», а потім за цю ж послугу можна буде взяти гроші і у самого пацієнта, бо вона внесена до переліку «платних послуг».

Керівником «Київського міського центру репродуктивної та перинатальної медицини» є В’ячеслав Камінський, колишній головний акушер-гінеколог МОЗу часів Раїси Богатирьової. Керівником «Центру мікрохірургії ока» є Любов Денисюк.

Суд визнав протиправними і скасував деякі абзаци містобудівних умов та обмежень по проектуванню житлово-адміністративного комплексу по вул. Євгена Коновальця (раніше – Щорса), 30 у Печерському районі Києва, які стосуються знаходження ділянки в центрі столиці і необхідності отримати відповідні висновки від органів охорони культурної спадщини. Про це свідчить рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня (суддя Вєкуа Н.Г).

Суд видалив, зокрема, абзац містобудівних умов та обмежень, який визначав, що ділянка на вул. Євгена Коновальця, 30 знаходиться в межах Центральної планувальної зони Києва.

ОАСК дійшов висновку, що відсутні правові підстави вважати, що ділянка знаходиться в Центральній планувальній зоні, оскільки Київрада не затвердила План зонування території центральної планувальної зони міста.

Від «Наших грошей»: планувальні зони у столиці визначені діючим Генеральним планом Києва: всього їх вісім, і перша з них – Центральна планувальна зона, у якій існує обмеження висоти будівель – не вище 27 метрів. У свою чергу плани зонування (або зонінги) розробляються на основі Генплану (у його складі або як окремий документ), який є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні. Зонінгом встановлюються більш точні вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. У своєму рішенні ОАСК просто підмінив  поняття: встановлені Генпланом планувальні зони і встановлення меж та обмежень забудови Центральної планувальної зони Києва видав за принципово відмінне поняття «функціональні зони», що встановлюються в плані зонування території (зонінгу).

Крім того, ОАСК дійшов висновку, що межі історичного ареалу столиці належним чином не затверджені. Суд нагадав, що дію наказу Мінкультури від 21.10.2011 щодо затвердження меж зон охорони пам’яток та історичних ареалів Києва зупинено. І зазначив, що на момент видачі МУО, і на момент розгляду даної справи відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану на розгляд до Міністерства культури.

Втім, зауважимо, що в Мінкультури з 17 квітня до 17 червня триває обговорення Історико-архітектурного опорного плану Києва. Детальніше про цей ІАОП читайте тут.

Нагадаємо, 31 січня Департамент містобудування КМДА затвердив містобудівні умови та обмеження для проектування житлово-адміністративного комплексу на вул. Євгена Коновальця, 30.

Гранична висота комплексу у МУО визначена не вище 27 метрів. Втім, остаточно вона буде визначена проектною документацією. У зв’язку із цим рішенням ОАСКу висота об’єкта тепер може бути вищою. Варто зазначити, що ділянку з обох боків оточують новозбудовані житлові комплекси «Аристократ» і «Skyline» висотою 23 і 25 поверхів.

Комплекс на вул. Є. Коновальця, 30 будується на ділянці площею 0,59 га. Раніше 0,43 га цієї ділянки перебувало у користуванні хлібзаводу №1 – на ній передбачалося будівництво дитячого садка. На підставі рішення Київради 2007 року цю ділянку було продано ТОВ «Житловисотбуд». Вартість ділянки у рішенні була визначена у розмірі 9 млн грн. Зауважимо, що разом із «Житловисотбудом» право забудови ділянки (суперфіцій) має ТОВ «Будгруппроектінвест-7».

Крім того, «Житловисотбуд» також орендує поруч ще 0,11 га.

Власником ТОВ «Житловисотбуд» є лондонська компанія «Апворд Девелопментс Лімітед» (Upward Developments Limited), кінцевим бенефіціаром якого вказаний Мехмет Вахіт Сачаклиоглу.  Він очолює правління компанії Metal Yapi Konut Ukraine – це холдинг, який понад 30 років працює на ринку нерухомості Труеччини.

Власником ТОВ «Будгруппроектінвест-7» є ТОВ «Едельбург Девелопмент», власниками якого є «Київська універсальна будівельна» і кіпрська компанія «Комелія Холдінгс Лтд» (Comelia Holdings Ltd).

Керівником «Едельбург Девелопмент» є екс-очільник столичного Держардбудконтролю (2010-2014 рр) Сергій Кучер, а підписантом – Валерій Лєвцов, брат якого Сергій Левцов є свояком Степана Черновецького – вони одружені на сестрах-двійнятах Діані та Жанні.

Власниками «Київської універсальної будівельної» («КУБ») є Ольга Солоп (50%), брати Сергій Левцов (20%) і Валерій Лєвцов (10%) та Костянтин Райченко (20%). Костянтин Райченко і Сергій Левцов у 2006-2008 рр були помічниками Сергія Кучера, який на той час був депутатом Київради.

Ольга Солоп є родичкою Олександра Солопа, співвласника ПАТ «СК «Арсенал Страхування», який у 2015 році безуспішно балотувався до Київради по списку «ВО «Батьківщина». Він разом із Валерієм Лєвцовими і Сергієм Кучером є власниками ТОВ «Будгруппроектінвест-6». До слова, Валерій Лєвцов у 2018 році також купив страхову компанію «Довіра та гарантія», де часткою також володіє Райченко.

Кінцевим бенефіціарним власником Comelia Holdings Ltd є Ірина Сімончук. Вона також є співвласником ТОВ «КУА «Інвестиційний дім» разом з 6 особами, серед яких Олександр Солоп і Катерина Кучер, матір Сергія Кучера. У 2017-2018 рр Кучер сам був співвласником КУА «Інвестиційний дім».

Крім того, Сімончук раніше працювала головним бухгалтером у ТОВ «Новаполіс» і ПАТ «Компанія «Д.І.Б.», де, відповідно, співвласником і головою правління був Сергій Кучер.

Варто також відзначити, що Сімончук раніше також працювала у ТОВ «Центр підтримки бізнесу» і ТОВ «Інвест-Фінанс», керівником яких у 2008-2013 рр була Ксенія Павловська. Це – депутат Рівненської обласної ради, член партії «ВО «Батьківщина». У 2014 році як самовисуванка балотувалася до Верховної Ради по округу № 156 (Рівненська область), однак не пройшла. Павловська є підписантом ТОВ «Мостицький 2», яке є генпідрядником на скандальному будівництві ЖК «Подол Гранд Vintage» на вул. Вознесенський узвіз, 28-30 у Києві.

«Едельбург Девелопмент» має у Києві такі об’єкти, як: ЖК Edelweiss House на Печерську (вул. Звіринецька, 72), торговельний центр на вул. Нижній Вал, 3-7 і ЖК «Подол Гранд Vintage», ЖК «П’ятий квартал» у партнерстві з компанією Perfect Group нардепа від ОПЗЖ Дмитра Ісаєнка на Подолі. Крім того, в активі компанії такі проекти, як: «ТРЦ на Малишка» у Києві, ЖК Wellspring і ТРЦ Cherry Mall у м. Вишневе (Київська обл.), житлові комплекси WAG 115-117 і Aspern Living у Відні (Австрія).

Ірина Шарпінська, «Наші гроші»

Міністерство енергетики та захисту довкілля розробило проект постанови Кабінету Міністрів про підвищення норм споживання газу домогосподарства без лічильників, яким пропонується збільшити розрахункові норми в понад два рази.

Відповідний проект внесення змін до постанов уряду Мінекоенерго для обговорення опублікувало на своєму сайті в п’ятницю, 29 травня. Нині за попередньою адресою повідомлення та документи Мінекоенерго відсутні.

У кеші зберіглась публікація Мінеконерго про плани та етапи збільшення норм споживання газу для господарств без лічильника. А в ній зберігся проект наказу  з електронним підписом міністра Ольги Буславець.

Так, пропонується зробити різні норми споживання на особу для опалювального та літнього сезонів. Для кожного з них норми будуть суттєво збільшені у порівнянні з нині існуючими.

Крім змін до постанови № від 27 лютого 2019 р. № 143, якою регулювався показник норм споживання, запропоновано внести зміни до постанови Кабміну від 6 серпня 2014 р. №409. А саме, що субсидії на оплату газу з жовтня 2021 р. в обсязі встановлених соцнормативів не надаються споживачам, які відмовилися від встановлення лічильників за рахунок бюджету чи газопостачальників.

В підписаному в.о. міністра Наказі про внесення змін до плану діяльності Мінекоенерго в поточному році вказано, що нові нормативи споживання газу Директорат енергетичних ринків має викласти в третьому кварталі.

За підписом Буславець подана і пояснювальна записка до проекту урядової постанови, яка є в розпорядженні «Наших грошей». В ній сказано, що нові норми підготовлені на виконання доручення прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, взяті минулорічні розрахунки ПАТ «УкрНДІінжпроект».

Запропоновані зміни пояснюються тим, що нині  чверть домогосподарств не мають лічильників. Через це без обліку споживається майже 400 млн куб м газу на рік. А це безоплатне використання газу споживачами на 2,68 млрд грн.

З пояснювальної записки відомо, що в останні п’ять  років найбільші норми споживання на людину в місяць були в опалювальному сезоні 2014-2015 років.

Нові ж норми, які запропонувало Мінеконенерго, будуть найвищі за останні роки.

В документах Міненерго вказано, що ініціатором перегляду норм виступала Громадська спілка «Асоціація газового ринку України». На сайті спілки серед її членів вказані консалтингова компанія «UPECO» Констянтина Бородіна з оточення нардепа Юрія Бойка, «Полтавагаз», що входить у сферу впливу екс-нардепа-«регіонала» Олексія Лелюка, ПАТ «Одесагаз» Ігоря Учителя ті інші. Тобто,оператори газорозподільчих мереж (оператори ГРМ, облгази) та підконтрольні  їм газопостачальні компаній, що збувають газ споживачам.

Приблизно 70% розподілу газу в Україні контролює «Регіональна газова компанія» (РГК), яка належить Дмитру Фірташу.

Раніше саме юристи компаній Фірташа в судах добилися повернення старих збільшених норм, після чого споживачі в минулого грудня отримали нові платіжки з до рахуванням за збільшені норми.  У відповідь Кабмін знову суттєво зменшив норми споживання господарствам без лічильника.

Служба автомобільних доріг у Рівненській області скасувала тендер на капітальний ремонт траси Н-22 Устилуг – Луцьк – Рівне на ділянці км 150+500 – км 156+700 очікуваною вартістю 524,75 млн гривень. Про це йдеться на сайті «Прозорро».

Причиною відміни закупівлі замовник вказав ч.1 ст.31 Закону України «Про публічні закупівлі» — «неможливість усунення порушень, що виникли через виявлені порушення законодавства з питань публічних закупівель». А у протоколі засідання тендерного комітету вперше уточнив, що закупівля відбутися не може тому, що, за результатами експертизи, її вартість є завищеною, а отже, її треба змінити.

«Голова тендерного комітету Костюк І.О. повідомив, що очікувана вартість закупівлі після експертизи проекту зменшується… Законом не передбачено можливість вносити зміни до оголошення про проведення закупівлі в частині зміни очікуваної вартості закупівлі»,  — вказано у протоколі.

За словами очільника Укравтодору, за допомогою незалежної експертизи вартість тендеру перевіряється на об’єктивність ще до публікації закупівлі на сайті «Прозорро».

«Експертиза може змінити ціну на меншу  —    наприклад, показавши, де і як можна заощадити. Часто, щоб довести ефективність своєї роботи, експертні організації дещо зрізають ціну».

У даному випадку результати експертизи надійшли уже після оголошення закупівлі, саме тому її і відмінили.

Результати експертизи вперше за часів головування Кубракова з листопада 2019 року стали причиною скасування закупівлі у тендерах Укравтодору.

Безумовним рекордсменом за кількістю скасованих тендерів у 2019-2020 роках є Служба автомобільних доріг у Львівській області  —  там відмінили 27 процедур закупівлі; далі йдуть Кіровоградський (17) та Одеський (16) автодори.

Найчастіше причинами скасування були «неможливість усунення порушень» у процедурі закупівлі та відсутність подальшої необхідності у проведенні торгів.