Як не дати мерії Франківська оформити власність над купленим держзаводом, але дозволити росіянам переховати свою власність в обленерго.

Одним з найкоштовніших напрямків діяльності Антимонопольного комітету є видача так званих дозволів на концентрацію. Це коли якимось фірмам дозволяють придбати якусь іншу фірму, або не дозволяють, якщо це на думку АМКУ може призвести до монополізації на якомусь ринку. І ось маємо три історії, які налазять на здоровий глузд та закон хіба що як сова на глобус.

Палиця в колесі локомотива

Минулого літа Івано-Франківська міськрада на аукціоні Фонду держмайна купила 99,5% акцій ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» за стартовою ціною 33,92 млн грн. Хоч державному заводу і належить 10 гектарів землі, але земля в промисловій зоні Франківська – це зовсім не те саме, що у промзоні Києва. Тому головний зиск для мерії у цій історії – аби завод працював і годував містян. Ніхто з олігархів не хотів купувати той завод навіть за аукціонною ціною, тому мерії і ні з ким було торгуватись.

Однак вже після покупки у покупця почались проблеми. Спочатку Пенсійний фонд згадав, що завод вже давно йому винен гроші, і подав до суду з позовом про його банкрутство. А потім щось неймовірне трапилось в АМКУ.

Мерія на вимогу Фонду держмайна звернулась до комітету за дозволом на концентрацію. У ФДМУ такою вимогою страхувались від того, аби завод не дістався якомусь монополісту.

Здавалося б – який з Івано-Франківської мерії монополіст на ринку послуг з ремонту локомотивів, якщо у неї жодних подібних активів взагалі немає? І чого антимопонопольникам взагалі перейматись питанням заводу, чий дохід у 2016 році складав всього 48,88 млн грн. Краще розродилися б висновком щодо монополії Ахметова в енергетиці, де і ступінь концентрації, і грошовий вимір знаходяться на абсолютно іншому левелі.

Але члени АМКУ на початку лютого вирішили не дозволяти франківцям просто взяти і оформити власність. Натомість проголосували за відкриття справи про концентрацію, подарувавши своїм колегіальним рішенням індульгенцію відповідальному за це питання державному уповноваженому АМКУ, який в принципі і мав особисто вирішити це питання без додаткового залучення колег.

У цьому місці фахівців з питань концентрації має трохи тіпнути, оскільки АМКУ у буквальному сенсі порушив закон «Про захист економічної конкуренції».

Стаття 24 закону вказує, що попередній дозвіл АМКУ на концентрацію суб’єктів господарювання потрібен тоді, коли сукупна вартість активів чи річної реалізації товарів двох учасників концентрації перевищує суму у 4 мільйони євро.

У нашому випадку маємо цілковите і очевидне НЕдосягнення цього порогу. Все, на що здатен завод нині – річний дохід 48,88 млн грн., це ледь дотягує до 1,5 мільйона євро. Навіть якщо додати до цієї цифри вартість чистих активів заводу 25 млн грн. – однаково поріг «важливості» не досягається. І з боку мерії нема що додати в формулу – за відсутністю таких активів.

Однак в АМКУ все-таки натисли на гальмо, яке блокує вступлення мерії в права на завод на будь-який час, оскільки терміни такого розслідування про концентрацію – взагалі нічим не обмежені. Ну хіба що сакраментальним: «прадлєвать будєтє?»

При цьому це гальмо в АМКУ  натискають вже не вперше. Ще у вересні минулого року мер Франківська Руслан Марцінків жалівся, що комітет блокує оформлення угоди, хоча мерія вже навіть встигла заплатити гроші Фонду держмайна за придбаний завод. Тоді блокування виглядало як затягування через постійні додаткові «а ось тут дайте ще папірчик». А коли всі папірчики були надані і вимагати стало нічого, тільки тоді АМКУ вдався до колегіального аутодафе.

Керівник заводу Руслан Терешко дозволив собі сказати, що

«у Фонді держмайна теж підтверджують, що є вплив ззовні, який їм культурно натякає, щоб вони не дай Бог самі, без висновку Антимонопольного, завод не передали».

Ігор Палиця

А франківські колеги повідомили «Нашим грошам», що «вплив ззовні» може зватись оточенням Ігоря  Палиці. Нині це голова Волинської облради, а раніше був одним з найвпливовіших менеджерів групи «Приват» Ігоря Коломойського, якій у Івано-Франківській області належить гірськолижний курорт «Буковель» та нафтопереробний завод у Надвірній.

У свою чергу уродженцем Івано-Франківська є один з найвпливовіших нардепів «Народного фронту» Андрій Іванчук.

Ігор Коломойський і Андрій Іванчук

З одного боку Іванчук є бізнес-партнером Коломойського по біоетанольному бізнесу в фірмі «Техінсервіс», через яку Іванчука та Коломойського пов’язують з придбанням ще одного франківського заводу «Карпатнафтохім» (ось, до речі, дозвіл АМКУ на придбання акцій колишнім директором заводу Ілхамом Мамедовим і аж ніякими Іванчуком і Коломойським у офіційних документах не пахне).

З іншого боку, Іванчук відомий своїм бажанням впливати на роботу АМКУ (навіть подав законопроект, який може зробити з Комітету генератор хабарницького кешу). Процитуємо нашу статтю піврічної давнини «Корупція і рукодупість: як АМКУ продаватиме справи по закону Іванчука»:

«Влітку Юрій Терентьєв забрав у одного уповноваженого і віддав іншому справу про те, як Іванчук у 2014 році злився з Леонідом Юрушевим і Артуром Гранцем по темі магазинів дьюті-фрі в аеропорту «Бориспіль» без дозволу на ту саму концентрацію. Справа в принципі могла завершитись мільйонним покаранням за зухвале нехтування законом, тим більш що мова йшла саме про монополію. І ось після рішення Терентьєва пройшло всього кілька місяців, як новопризначений уповноважений присудив Іванчуку лише 102 тис. грн. штрафу і видав дозвіл на злиття. З долею 100% ринку».

В принципі реалії української політекономії такі, що цей ланцюжок гіпотетичних впливів виглядає цілком реальним. Так само як і можлива мета гальмування – хтось не хотів перемагати на державному аукціоні, щоб не платити за завод взагалі ні копійки, але хоче годуватись з заводу, а тому блокує передачу активу новому власнику через затягування в АМКУ.

Не дати Фуксу український банк росіян

Російський забудовник Павло Фукс раніше зводив багатоповерхівки в Москві, але після Майдану отримав український паспорт і розрісся в Україні до того, що йому перепало:

• доля в офшорній оборудці «Quickpace Limited» на паях з біглим Олександром Онищенком,
• родовища «Голден дерріку» і частка біглого Едуарда Ставицького в «Укрнафтобурінні»,
• земля сина Кернеса поруч з «5 елементом» Петра Порошенка,
• мільярдний борг Києва за вагони метро фірмі «Укррослізинг» (раніше там були зв’язки з російським «Сбербанком» і угрупуванням Юри Єнакіївського),
• харківська теплоелектроцентраль «Есхар», «ДВ нафтогазодобувна компанія» і «Девон» з оточення Юрія Бойко.

Метрополітен Віталія Кличка тепер винен мільярд Павлу Фуксу

Такі масштаби бізнесу в Україні (і це тільки відома журналістам частина) потребують власного банку. І Фукс вирішив купити «Промінвестбанк» у кремлівського «ВЕБу», який вже давно бажав позбутись активу. В партнери Фукс взяв українського забудовника Максима Микитася, який після Майдану також значно наростив обсяги будівництва «Укрбуду» і обзавівся депутатським мандатом у «Волі народу». Щоб скирдувати кеш від продажу квартир – власний банк теж потрібен.

Але Нацбанк літом 2017 року відмовив Фуксу і Микитасю через «неподання необхідних і достатніх документів для здійснення перевірки інвесторів щодо відповідності вимогам законодавства України».

Після цього Фукс повідомив, що вже «відмовився від російського громадянства». Тим не менш офіційно перестав претендувати на акції «Промінвестбанку». Його російський бекграунд – занадто дражливий навіть після зміни паспорта. Тож на початку січня 2018 року Микитась вже без Фукса звернувся в АМКУ за дозволом купити 25% акцій банку. Але покупця чекав облом – АМКУ знову ж таки почав справу про концентрацію, яка закінчиться тільки якщо знову ж таки будуть відшукані певні аргументи.

Хоча де тут привід збуджуватись Антимонопольному комітету? Який такий вплив на банківський ринок може здійснити купівля чверті акцій банку з 3-відсотковою долею ринку людиною, у якої немає жодного іншого банку?

Росіянам інколи можна VSE

І тим більш цинічним по відношенню до власного модусу операнді є історія про те, як АМКУ у лютому 2017 року швиденько видав дозвіл «лужниківцям» на оформлення «Чернівціобленерго».

Формально це виглядало заявою від ТОВ «ВС Енерджі Інтернейшнл Україна» на придбання понад 50% акцій в обленерго. Бенефіціарами цієї фірми офіційно вказані євросоюзні громадяни Латвії Артурс Альтбергс, Валтс Вігантс та Віліс Дамбінс, а також німці Марина Ярославська та Олег Сізерман.

Олександр Бабаков (ліворуч) і Євген Гінер (праворуч) з Сергієм Ястржембським, який раніше був помічником Володимира Путіна.

Насправді мова йшла виключно про оформлення обленерго угрупуванням «VS Energy», яке контролюють російські бізнесмени Михайло Воєводін, Євген Гінер та Олександр Бабаков. Останній до того ж був віце-спікером російської Держдуми і голосував за приєднання Криму до Росії.

Але АМКУ не захотів чекати відповідей про реальних бенефіціарів від СБУ, Служби зовнішньої розвідки та РНБОУ. Бо там би їм могли повідомити, наприклад, про Марину Ярославську і про те, що вона є дружиною Гінера. І навіть привести таку пікантну деталь, що така собі Юлія Гінер розсікає на німецьких скачках на коні, який належить Марині Ярославській.

Також рішення про безпроблемний дозвіл на концентрацію засвідчило, що АМКУ не бачить жодної проблеми у володінні одним угрупуванням майже десятком обленерго, яких в Україні взагалі менше 30. А ось у придбанні одного заводику та одного з сотні банків – проблему побачили і почали розслідувати.

А це значить одне – при певних зусиллях по збору певної суми аргументів та розумінні розкладів заявник все-таки може вирішити в АМКУ своє питання про концентрацію, яким би надуманим та протизаконним воно не виглядало. Бо державні уповноважені іноді дозволяють собі як зайчики стрибати по межам дискрецій, подеколи повністю заступаючи у незаконну тінь колегіальної безвідповідальності. Оскільки в Україні поки що дуже мало фахівців, які не тільки можуть, але і хочуть оцінити смак беззаконня в вищеописаних справах задля боротьби зі схематозниками.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

Відділ освіти Черняхівської районної державної адміністрації Житомирської області 20 грудня уклав угоду з ФОП Комендант Сергій Леонідович про придбання нових квадроциклів на 206 тис грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

Закупівлю провели за переговорною процедурою, оскільки тендери вже двічі доводилось відміняти через нестачу учасників.

До кінця 2017 року в смт. Черняхів поставили дорослий квадроцикл Geon із бензиновим двигуном 0,5 л потужністю 32 к. с. за 140 тис грн. і два підліткові квадроцикли ATV із бензиновим двигуном 0,2 л потужністю 14 к. с. по 33 тис грн. Назви моделей невідомі.

Гарантійний строк становить рік або 2 тис км пробігу.

Підприємець Сергій Комендант із Черняхова займається поставкам мототехніки.

За даними «ВДЗ» і «Прозорро», раніше освітяни в Україні не купували квадроциклів. Однак уже після нинішньої закупівлі відділ освіти Первомайської РДА Миколаївської області придбав квадроцикл невідомих марки та моделі із шоломом за 20 тис грн.

ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» 29 січня за результатами тендеру замовив ТОВ Кузнецовське налагоджувально-монтажне підприємство «Електропівденмонтаж» робіт і товарів для енергоблоку №3 на 112,07 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

Цьогоріч модернізують керуючі системи безпеки із заміною уніфікованого комплексу технічних засобів (3КСБ-1, 1-етап). Зокрема виконають будівельно-монтажних робіт на 94,63 млн грн., пусконалагоджувальних робіт на 8,57 млн грн. і поставлять обладнання на 8,88 млн грн., перелік якого і цінами наведено у таблиці нижче. Гарантійний строк на роботи складає два роки.

На заробітну плату піде 8,61 млн грн., тобто 9% вартості будівельно-монтажних робіт. На прибуток відведено ще 2% – 2,05 млн грн.

Пропозиція переможця на 0,1% нижча від очікуваної вартості закупівлі.

Власником Кузнецовського налагоджувально-монтажного підприємства «Електропівденмонтаж» зі статутним капіталом 4 395 грн. є Олексій Шкабой.

Воно неодноразово вигравало тендери атомників у нинішнього єдиного конкурента – фірми зі схожою назвою ПрАТ «Електропівденмонтаж-10».

Наглядову раду «Електропівденмонтаж-10» очолює Сергій Вікторов, який раніше був заступником директора «Енергоатому» з контрольно-ревізійної роботи.

У 2001 р. «Електропівденмонтаж-10» разом зі своїм головним акціонером – латвійською «Амто Технолоджи» («AMTO Technology») британки Ніни Браун-Кузін – заснували ТОВ «Електропівденмонтаж-Інвестфінанс», яким володіють і досі. Директором цієї фірми від заснування й до серпня 2011 р. був Сергій Череповський, відомий як бізнес-партнер Андрія Коврижкіна, чий батько Юрій Коврижкін очолював «Енергоатом» у 2008 р., а до того багато років був віце-президентом і першим віце-президентом держпідприємства.

У 2004-2011 рр. Коврижкін і Череповський були співвласниками ТОВ «ВТФ-АСС», а в 2005-2008 рр. Череповський керував ще однією фірмою Коврижкіна – «АСС-Інвест». Крім того, у березні 2016 року Вікторов і Череповський заснували однойменне ТОВ «Електропівденмонтаж-10» разом з Ігорем Бурносом.

Поліція підозрює службових осіб «Електропівденмонтаж-10» у заволодінні 1,8 млн грн. державних коштів під час виконання робіт на ВП «Запорізька АЕС». Із жовтня 2017 року нових ухвал по цій справі в судовому реєстрі не з’являлось.

ДП «Шахтоуправління “Південнодонбаське №1″» 14 лютого за результатами відкритих торгів уклало угоду з ТОВ «ШПУ Гірник» щодо робіт з заміни армування клітьового стовбура за 15,17 млн грн. Про це повідомляється в системі «Прозорро».

Виконання підряду розраховане на три місяці і включає підготовчі роботи (1,77 млн грн), заміну спрямовуючих коробчастих провідників двоклітьового підйому (14 тис. грн) та заміну елементів рудстанка (27 тис. грн). Підрядник дає 12-місячну гарантію на виконані роботи.

Єдиний конкурент на торгах, ТОВ «Доншахтоспецстрой» із Покровська Донецької області, належить Раїсі та Андрієві Петровим з Донецька, останній є керівником фірми.

Це третя спроба Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» провести закупівлю робіт по заміні армування клітьового стовбура. На перший тендер прийшов лише один учасник – «ШПУ Гірник», а друга закупівля не відбулась у зв’язку з відхиленням замовником пропозицій учасників на підставі подання неповних пакетів документів. При цьому, йшлось про ненадання таких довідок як щодо згоди з проектом договору («ШПУ Гірник») чи реєстру наданих документів («Доншахтоспецстрой»).

Відмітимо, що первинна пропозиція переможця по лоту становила 15,27 млн грн, вторинна – 15,12 млн грн, і нарешті пропозиція за третім успішним тендером – 15,17 млн грн.

Зареєстроване у квітні 2017 року ТОВ «ШПУ Гірник» зі «статутником» 45 тис. грн належить Ігорю Ковбасюку з Павлограда. Він же сьогодні є керівником фірми. При цьому, на власній сторінці у соцмережі Ковбасюк зазначає, що мешкає у Запоріжжі. Сама компанія раніше не брала участі у публічних закупівлях.

Попередником на посаді директора «ШПУ Гірник» був Геннадій Капралов. Він був відомий як помічник нардепа від «Оппозиційного блоку» Артура Мартовицького  та колишнього нардепа від ПР Юрія Самойленка. У часи президентства Януковича Капралов був депутатом Першотравенської міської ради Дніпропетровської області від «Партії регіонів». Балотуючись у депутати зазначав, що працює заступником директора з соціальних і трудових питань на Шахті «Ювілейній» ВАТ «Павлоградвугілля».

Ігор Ковбасюк також є одноосібним власником зареєстрованого у Києві ТОВ «Управління Донбасспецстрой», яке до середини 2016 року належало ще одному екс-депутату-регіоналу Першотравенської міськради Василю Слободяну та Ірині Антіповій. Остання є дружиною чиновника з Дніпропетровської облради Валентина Антіпова, який раніше і сам був співзасновником «Управління Донбасспецстрой». В історії власників цієї компанії числився також Віталій Русначенко (екс-помічник депутата-регіонала Леоніда Клімова).

Військова частина 2276 Національної гвардії України (с. Климентове, Охтирський р-н, Сумська обл.) 29 грудня уклала 17 угод про закупівлю броні та спецзасобів на загальну суму 39,17 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

• ТОВ «Науково виробниче підприємство «Темп-3000» за 36,17 млн грн. поставить:

У жовтні 2017 року ціни від цього постачальника були такими ж.

Компанія «НВП «Темп-3000» Тамари Романчук, Юрія Євтушенка та Романа Балченка від початку бойових дій на Донбасі є найбільшим постачальником бронежилетів і касок для всіх силових відомств України. Відтоді вона отримала замовлень на 2,55 млрд грн.

• ТОВ «УНТК» власника ТОВ «Технолог 2000» Юрія Ткача за 2,39 млн грн. замовили 1 200 протиударних щитів Ш-313 (Мате-Щит) по 1 990 грн./шт.

Півтора роки тому, в жовтні 2016 року вони коштували на 8% дешевше – по 1 840 грн./шт.

• КНВО «Форт» МВС України за 563 тис грн. поставить 800 металевих наручників «БР-М-92» по 704 грн./шт.

У листопаді 2017 року «Форт» продав їх військовій частині 3043 Нацгвардії (м. Нетішин, Хмельницька обл.) на 18% дешевше – по 597 грн./шт.

• ТОВ «ТД «Редут» Наталії Бенюх отримає 49 тис грн. за 260 гумових кийків «ПР-73» по 190 грн./шт.

Раніше у грудні 2017 року КП «Муніципальна охорона» Одеської міської ради замовило їх цій самій фірмі принаймні у півтора рази дорожче – по 300 грн./шт.

ПАТ «Укргазвидобування» 12 лютого за результатами тендеру замовило ТОВ «Сучасні вантажівки» автомобілів на 84,49 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

Цьогоріч поставлять 36 паливозаправників АПЗ-11-5349С2 зі сталевою двосекційною цистерною на 11 куб. м виробництва ДП «45 Експериментальний механічний завод» на шасі МАЗ-5349С2 4х2 Євро 5 (Білорусь) по 2,35 млн грн.

Вантажівки мають бути 2017-2018 років виготовлення. Гарантійний строк складає рік.

Товар будуть оплачувати протягом місяця після поставки.

Сума угоди на 8% нижча від очікуваної вартості закупівлі в 91,73 млн грн.

ТОВ «Торговий дім АвтоКрАЗ» пропонувало на 2 тис грн. нижчу ціну. Однак його відхилили, бо «Нафтогаз» повідомив, що фірма не виконала направлену їй претензію. Крім того, надбудови до паливозаправників учасника мало виготовляти ТОВ «Техкомплект», яке не сплатило «Укргазвидобуванню» пеню і штраф, призначені Київським апеляційним судом.

Кінцевим бенефіціаром фірми-переможця «Сучасні вантажівки» є Ольга Мещаніна, а засновниками – ТОВ «Ріалто» та ВАТ «ЗНВКІФ «Коннект».

У кінці 2013 року акції «Коннекту» належали белізькому офшору «Пальміра Фінанс ЛТД» і ТОВ «Дженерал Істейт» тієї ж Мещаніної та 75-річної Світлани Новікової.

У 2011-2014 роках фонд знаходився в управлінні ТОВ «КУА «Інвестиційні партнери» Андрія Журжія – нардепа від «Самопомічі».

Нині ж єдиним акціонером «Конекту» є вищезгадана фірма «Дженерал Істейт».

На цей фонд також записане ТОВ «Супермаркет вантажної автотехніки Автек». Співвласницею компанії є 71-річна Парасковія Мещаніна – родичка Євгена Мещаніна, якого називають власником групи компаній «Автек».

Дорожчим конкурентом було ТОВ «Аванті Груп» Олександра Нефедова та його ж ТОВ «Трак Сервіс», яким раніше володів поляк Ришард Щепан Бартковські. Директором компанії-засновника є Валерія Дубровіна, а назва співпадає з російською групою «Траксервіс» Ігоря Реніча, Віктора і Станіслава Тіщенків.

Дубровіна раніше очолювала нині ліквідоване ТОВ «Аутомотів ТСГ», засноване припиненим ТОВ «Холдингова компанія «ТС Груп» Олени Григоренко і діючим ТОВ «Автоімпекс». Останнє належить уже не існуючим російським ТОВ «Універсалсервіс» Романа Марківна і ТОВ «Балтекс Рус» Сергія Дулова.

Генпрокуратура не тільки легалізувала крадіжку «вишки Бойка», а й заклала фундамент для майбутніх розкрадань.

А все-таки зручно, коли Юрій Бойко в країні — один, а вишок, названих на його честь, — кілька. Завжди можна взяти якусь із них, провести розслідування, а його результати спроектувати на решту.

Користуючись алегоріями, виглядає це приблизно так: банк грабували десять разів, піймали лише одного злодія, але вирішили повісити на нього й усі попередні епізоди. Щоб, не приведи Господи, у процесі пошуків не зіпсувати життя іншим «попередникам».

Про всяк випадок коротко нагадаємо, про які вишки йдеться. У квітні 2011 р. дочірнє підприємство НАК «Нафтогаз України» — «Чорноморнафтогаз» придбало за 400 млн дол. у британської фірми-»прокладки» морську бурову установку. У тендері взяли участь лише дві фірми. Їхніми номінальними власниками були латиський підставний юрист і латиський бомж. Переплата становила близько 150 млн дол. Саме про цю аферу й вийшов перший текст у DT.UA за назвою «Вишка для Бойка».

Однак, попри скандал у ЗМІ, через півроку «ЧНФ» придбала другу установку. Теж за 400 млн дол. і з такою ж переплатою. Цього разу продавцем виступило підприємство «Ризька судноверф».

Отже. Якщо повернутися від аналогій із грабіжниками банків до реального життя, то картина виходить така. Генеральна прокуратура України провела щось схоже на розслідування по одній із двох закуплених бурових установок, установила прізвища всіх злодіїв і сповістила про це народу на спеціально скликаній прес-конференції.

Та хоча практично всі факти, про які розповідав генпрокурор, логічно поєднувалися лише з другою установкою, якимось магічним чином у його промові постійно з’являлися згадки й про першу вишку, тобто про ту, яку в DT.UA і було названо на честь екс-міністра палива та енергетики.

Ну, і оскільки в зачитаному «списку злодіїв» самого Бойка не виявилося, то багато хто дійшов висновку, що чинили наклеп на державного діяча даремно. Тим паче, що до «правильного» висновку було кому підштовхнути.

Наприклад, «Комсомольская правда в Украине» (так, вона ще виходить) зібрала в один текст думки, які підтверджують логіку ГПУ. Список великий: від народного депутата Тетяни Чорновол (цитата: «Факти вказували, що це були «вишки Януковича») до «незалежного» експерта Юрія Корольчука («Ще у 2011–2012 рр. і без Луценка було відомо, чиї насправді вишки та хто платив за рахунками»).

А, скажімо, у вотчині Бойка — Лисичанську місцевий телеканал «Акцент» сьогодні розповідає про цю історію виборцям уже з непідробним смутком: «Виходить, що на Юрія Бойка протягом п’яти років намагалися чинити тиск. У тому числі й у ЗМІ».

Як один із авторів статті, яка першою почала «чинити тиск» на екс-міністра, хотілося б внести деяку ясність у те, про що насправді розповідав Юрій Луценко, і яка підкилимова логіка може в усьому цьому бути присутньою. Отже.

Кажемо — «дві», на думці — «одна»

Як визначити, що на прес-конференції Луценко насправді казав тільки про другу бурову установку? Дуже просто. Кілька разів він згадав про те, що вкрадено було близько 300 млн дол. — по 150 млн при кожній купівлі. Після чого розкрив, кому пішли ці гроші: 95 млн дол. — Януковичу, 25 млн — екс-голові «Нафтогазу» Бакуліну, 15 млн — власнику Ризької судноверфі (тобто продавцю другої вишки) Мельнику, по кілька мільйонів різним людям із НАКу, «Чорноморнафтогазу» і конвертаторам. Коротше, весь список умістився в 150. Про іншу половину на прес-конференції не було сказано жодного слова.

Далі. Юрій Луценко повідомив, що сьогодні проводиться робота із «замороження та аналізу руху коштів». До речі, якось різонуло вухо слово «замороження», яке вже нібито розпочалося, хоча аналіз ще не проведено. І, крім того, чомусь не вірилося, що вкрадені гроші сьомий рік вкриваються пилом на рахунках у іноземних банках, очікуючи допитливого українського слідчого. Краще зрозуміти ситуацію допоміг моніторинг Реєстру судових рішень. Він показав, що до етапу «замороження» ще як равлику до вершини Фудзі. Тільки цього року українські суди прийняли пачку рішень звернутися до колег із різних країн із проханням заморозити рахунки, про які довідалося українське правосуддя. А чи існують ці рахунки дотепер та які на них залишки, стане зрозуміло тільки після «проведеного аналізу».

Та більше в ситуації з рахунками нас цікавить інше. Усі рахунки, щодо яких ГПУ попросила про міжнародну допомогу, стосуються лише однієї бурової установки. І це виглядає трохи дивно: украли 300 млн, а шукаємо тільки 150.

Така нестиковка, здається, спантеличила й самого Луценка. У результаті під час прес-конференції він навіть сказав, що слідство довело крадіжку лише 144 млн дол. Напевно, варто це вважати обмовкою, тому що інше трактування виглядає лише як «співучасть у приховуванні».

Пояснити ці нестиковки можна, проаналізувавши, як відбувалося слідство.

Знайшли тільки те, про що розповіли

Головним свідком обвинувачення виступив, мабуть, екс-голова правління «Чорноморнафтогазу» Олександр Кацуба. Який, за словами генпрокурора, сплативши 130 млн грн відступних до бюджету, уникнув тюремного покарання.

І, здається, головні докази слідства — це саме ці розповіді. Тому що надто вже неохайні фактологічні неточності та занадто багато невиконаної роботи.

По-перше, ціна. Луценко каже про те, що реальна ціна першої вишки була 210 млн дол., а другої — 179 млн. Це, м’яко кажучи, неправда. З одного боку, зрозуміло, звідки взялися цифри. У Реєстрі судових рішень можна знайти відповідь сінгапурських правоохоронців про те, що на судноверфі Keppel ціна була саме такою. Однак продали їх не прямо Україні, а через посередників. У першому випадку — через норвезьку Seadrill, у другому — через Standard Drilling з тієї самої країни. У результаті ціни виросли до 248,5 і 220 млн дол.

На тлі вкрадених мільйонів — нібито дрібниця. Але не для документованого слідства. Та й просто для арифметики. Усе-таки важко одержати суму в 150 украдених мільйонів, віднімаючи від 400 чи то 210, чи то 179. Навіть якщо додати витрати на доставку та страховку.

Крім того, прикро, що слідство випустило норвежців зі свого поля зору. Адже, скажімо, та сама Seadrill — це не кіоск. Це одна з найбільших світових фірм у цьому бізнесі, а її власник — найбагатший громадянин Норвегії. І йому здати, хто представляв Україну на переговорах, набагато легше, ніж, наприклад, втікачу Бакуліну. Але чомусь вирішили його не опитувати. Може, щоб не бовкнув зайвого.

Ще хороша точка для спілкування — американська Hulliburton. Теж найбільша й теж — заляпана. Нагадаємо, що свого часу саме ця найвідоміша корпорація надала висновок, що установка для «ЧНФ» могла коштувати 400 млн дол. Переконати світового монстра нафтогазового бізнесу видати індульгенцію не міг ні Кацуба, ні Бакулін. Не той політ. Так, п’ять років тому Hulliburton нічого не розповіла б. Але в нас тепер міцна дружба з ФБР, чому не скористатися б?

Ну, й ще невелика дрібниця: з усіх журналістів, які щільно займалися «темою вишки» — не був допитаний жоден. Ні автори тексту «Вишка для Бойка», ні Наталія Седлецька, яка на той час, працюючи на TVi, випустила цілий цикл передач про бурові установки та її героїв.

Продовжувати всі ці, як тепер модно говорити, фейли можна довго. Тому обмежимося підсумком: усі ці «помилки» вкладаються в одну канву — визначити лише тих крадіїв, яких уже не дістати через їхній від’їзд із країни. А тих, хто залишився, — не зачепити незграбним допитом.

Про всяк випадок нагадаємо, що підозри по вишці визначені Януковичу, Арбузову, Мельнику, Бакуліну, групі товаришів із «Нафтогазу» і «ЧНФ». В Україні нікого з них немає.

Особливо яскраво виглядає у цьому сенсі Арбузов. За версією слідства, він винний у тому, що, будучи головою НБУ, закачав у статутний фонд «Нафтогазу» суму, достатню для купівлі двох вишок. А от якщо читати в Реєстрі судових рішень документи тієї самої ГПУ, то картинка з цією «закачкою» виглядає по-іншому. Вибачте за канцелярський стиль, але варто процитувати це повністю:

«На підставі тристоронніх договорів між Міністерством палива та енергетики України, НАК «Нафтогаз України» і Міністерством фінансів України останнім випущено облігації внутрішньої державної позики (далі — ОВДП) номінальною вартістю 7,4 млрд грн, що передані НАК «Нафтогаз України» в обмін на акції останньої, які отримані Міністерством палива та енергетики України. Надалі НАК «Нафтогаз України» за участі Національного банку України реалізувала ОВДП банкам України».

Бойко був на той час міністром палива та енергетики, Арбузов — головою НБУ. Потрапив до числа злодіїв лише один, хоча операція була одна на всіх. І, до речі, про міністра фінансів ще забули. Отака лазерна вибірковість.

Узагалі вибірковість — це головне слово в цій історії. Скажімо, дуже популярним документом, який широко цитується в Інтернеті, став лист начальника департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергія Горбатюка. Свого часу його опублікувала прес-секретар генпрокурора Лариса Сарган. У листі Горбатюк пише, що фактів, які свідчать про корупцію Бойка, немає.

А от що сам Горбатюк сказав «Нашим грошам» два тижні тому: «Ми пишемо Луценку доповідну записку про те, що зараз підстав говорити про підозру йому (Бойку. — Ред.) не можна, але ми рухаємося й бачимо, як досягнути результату, є вже можливість повідомляти про підозру нижнім ланкам. І після того, як ця доповідна записка зайшла, генпрокурор постановою визнав розслідування неефективним. Не читаючи справи…

А потім ще в пресі, коли Лещенко критикував, що не повідомляють підозри Бойку, вони вирізки з доповідної записки дали — там, де ми пишемо, що на сьогодні немає в матеріалі справи документів, які підписував би сам Бойко, і поки що недостатньо даних для повідомлення про підозру. Це вони вивісили. А наступний абзац про те, що «але ми бачимо, як досягти результату», не опублікували. І таким чином у вересні 2016 р. забрали цю справу».

Як «вишка Бойка» стала «вишкою Януковича»

Напевно, це здивує багатьох, але вперше про «вишку Януковича» теж написало саме DT.UA. Текст, присвячений купівлі другої бурової установки, закінчувався так: «Якщо після першого тендера на стіл президенту кладуть результати перевірки з доказовою базою, а після цього не тільки нічого не змінюється, а й відбувається наступна ідентична купівля, то, виходить, це вже не «вишка Бойка».

Акценти ми змінили тому, що між купівлями двох вишок відбулися деякі події.

Як свідчать численні очевидці, реальна маржа при купівлі першої вишки стала неприємним одкровенням для того, кого наближені називали «царем». Яскравим підтвердженням цього стала розмова між Януковичем і головним редактором DT.UA Юлією Мостовою під час зустрічі президента та керівників українських ЗМІ. Це сталося через кілька днів після виходу першої статті «Вишка для Бойка».

На запитання: «І що будете робити з Бойком?» гарант відповів, що статтю «Дзеркала» прочитав і віддав її на перевірку голові МВС Могильову. Вибравши його відомство в піку СБУ, яку на той час очолював надто близький до групи Фірташа Хорошковський. МВС усе підтвердило. «Оперативна перевірка показала, що там відмито 140–150 млн дол.», — сказав «Цар» і пообіцяв розібратися з Бойком, але трохи пізніше, тому що «зараз він потрібний у важких переговорах з Росією по газу».

«Розбірки з Бойком» при Януковичі закінчилися купівлею другої вишки, з тією самою корупційною дельтою, тільки зі зміненими рахунками одержувачів.

Однак загалом «розбірки» з міністром не закінчилися й донині. Ми не знаємо, чому. Щодо цього існує багато гіпотез. Основна з яких полягає в тому, що Бойка готують «під програш» на президентські вибори 2019 р. У такому амплуа виступав у 1999 р. для Кучми Симоненко. У цьому контексті зовсім недивною була фраза Луценка на прес-конференції, що, мовляв, слідство триває. І якщо воно раптом зафіксує ще якихось бенефіціарів, то негайно ними займеться. У тому числі і якщо це буде Бойко. Такий собі м’який привіт.

Та, чесно кажучи, навіть не хочеться заглиблюватися в цю тему. Тому що, цинічно розмірковуючи, якщо в Іванющенка або Ставицького немає проблем, то чому вони мають з’явитися в Бойка? Тим паче сьогодні стала популярною фраза: «Потрібно дивитися не в минуле, а в майбутнє». Ми подивилися. Але майбутнє в цій історії виявилося теж дуже неприємним.

Останній заробіток на вишці

Одразу після того, як паливне міністерство очолив Ігор Насалик, нафтогазовим ринком рознеслася чутка про народжену в деяких розумних головах схему, як легалізувати захоплені Росією вишки. Так, щоб і Росії стало приємно, і деяким українцям — теж. Усієї схеми описувати не будемо, тим паче вона не відбулася. Але двома словами: за згодою України установки мали потрапити або в оренду неросійському підприємству, або в новостворене СП. Бюджет починав отримувати якусь плату, приватні кишені — основний прибуток, а Крим — газ.

Тоді здавалося, що подібна схема — плід хворої уяви. І після того, як про неї тривалий час уже не було чути, гадалося, що у такому статусі вона й кане в Лету. Але ж ні.

Несподівано обриси цієї схеми знову проступили на прес-конференції Юрія Луценка.

Маються на увазі передача вишок в Агентство з управління активами (що вже практично відбулося) і обіцянка генпрокурора незабаром ці вишки продати.

Важко пояснити навіть саму логіку передачі. Бурові установки належать державі. Якщо ГПУ вважає їх знаряддям злочину, то за такою самою аналогією можна заарештувати й передати в Агентство, скажімо, Приватбанк. З нього вкрали набагато більше грошей, і теж ще ніхто не сів.

А обіцянка продати окуповані вишки — це взагалі явка з повинною про майбутній злочин. Тим паче, що сам же Луценко зізнався, що розуміє: ціна буде не надто високою.

Шкода, що він не продовжив розмірковувати не тільки про ціну, а й про майбутнього покупця. Яким, безумовно, стане або російська «прокладка», або більш-менш біла фірма, яка візьме росіян у напарники.

У результаті замість того, щоб відокремити вишки в європейському судовому провадженні від великого «кримського позову» і повернути їх через рік-два (разом зі штрафами та відсотками), багатостраждальні бурові в черговий раз стануть поживою для небожителів нашого Олімпу.

Напевно, це все карма імені. Нагадаємо, що при народженні на сінгапурській верфі бурову установку було названо на честь богині родючості «Юнона». От вона й плодоносить. Шкода тільки, що не нам «вкушати плоди сії».

Олексій Шалайський, «Наші Гроші»

Вперше текст опублікований в «Дзеркалі тижня»

Авіаперон в «Борисполі», паливо для залізниці, дороги Луганщини, Волині, Хмельниччини, доставка антрациту на «Центренерго».

З 11 по 16 лютого в «Прозорро» опубліковано оголошення про результати 24,37 тисяч закупівель на загальну суму 14,17 млрд грн. З цієї суми по десяти найбільших тендерах пройшло 5,47 млрд грн.

КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» КМДА 2 січня уклало угоду з ТОВ «Герц» про послуги щодо видання ліцензії на право користування програмним забезпеченням на 10,00 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

Йдеться про «Автоматизовану систему прийому та обліку комунальних платежів» («АСОКП»), призначену для формування рахунків за житлово-комунальні послуги та обміну інформацією з банківськими та фінансовими установами про здійснені платежі.

Замовник виплачує фірмі роялті в розмірі 0,25% від суми кожного платежу, але не більше 10,00 млн грн.

У минулому році ставка роялті «Герцу» складала 0,22%, що на 14% нижче. Причому тоді додатковою угодою передбачили знижку на січень-березень до 0,18%, а це принаймні на третину дешевше від теперішнього рівня. Замовник вказав, що вся сума була оплачена.

Як і торік, нинішню закупівлю провели за переговорною процедурою через відсутність конкуренції. Згідно обґрунтування, ліцензіаром програми є одеська компанія «Герц», тому лише цей підрядник може видати ліцензію на право користування нею в 2018 році.

У 2016 році аналогічні послуги без торгів замовили у київського ТОВ «ПО Сервіс Плюс», заснованого тим же «Герцом», Тетяною Шевчук і Миколою Тарнавським. Тоді з 10,00 млн грн. було виплачено 4,19 млн грн.

Вперше «АСОКП» придбали у 2015 році саме у «ПО Сервіс Плюс», причому на тендер більше ніхто не прийшов. Вартість угоди строком на 11-31 грудня становила 77 500 грн.

Через одеську фірму «Герц» проходить більшість комунальних платежів одеситів. Нею володіють Костянтин Ткач, Геннадій Беседовський і Дмитро Нікітін – власники ТОВ «Аверс» разом із китайськими фірмами «Авалон Трейдінг Інтернешнл Лімітед» і «Тек Стронг Груп Лімітед». У 2005 році Ткач і Беседовський заснували ТОВ «Аверс Строй», яке нині належить Сергію Бойку та Ігорю Шабанову.

Директором «ГІОЦ» із липня 2017 року є Віталій Козубський.

Відділ освіти Шевченківського та Залізничного районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 29 грудня уклав угоду з ПП «Арт-Енерго» про будівництво дахової сонячної електростанції за 1,19 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

До кінця 2018 року для школи №68 по вул. Дозвільній, 3 збудують дахову сонячну електростанцію зі 148 фотоелектричних модулів по 275 Вт, двох інверторів по 20 кВт та іншого обладнання.

Таким чином, загальна потужність електростанції складає 40,7 кВт, а отже, будівництво коштує 29 184 грн., або $1 040 за кВт за курсом на дату підписання договору.

У жовтні 2017 року ДП «Златодар» Держрезерву (м. Золотоноша, Черкаська обл.) замовило дахову сонячну електростанцію майже по стільки ж – $1 022 за кВт.

Тоді  головний редактор сайту «EcoTown» і керівник сервісу «Джоуль» Роман Мрозакевич повідомив «Нашим грошам», що для тендеру держпідприємства у «Прозорро» вказана ціна за кВт загалом відповідає ринку.

«Якщо мова йде про станцію «під ключ», то ціна 1 000$/кВт, в принципі, адекватна», – стверджував він.

Переможець тендеру подав документи на модулі JAP6-60-275/4BB/RE виробництва «Hefei JA Solar Technology Co., Ltd.» (Китай) та інвертори Conext CL 20000 E і 25000 E від «Schneider Electric» (Франція). Гарантійний строк на роботи становить п’ять років.

Компанія «Арт-Енерго» із с. Сокільники Пустомитівського р-ну зі статутним капіталом 1 тис грн. належить Руслану Волошину, керує нею Ярослав Бойко. Волошин також володіє ПП «Львівбудавтосервіс» сам та ПП «Двісті двадцять вольт» із Маркіяном Шв’яглою.

ПАТ «Турбоатом» 12 лютого уклало дві угоди з ПрАТ «Дніпро-СГЕМ» про роботи на гідроелектростанціях на загальну суму 317,00 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

За 166,17 млн грн. до березня 2024 року виконають демонтаж, монтаж, випробування, пусконалагодження, дослідну та промислову експлуатацію, завершення і введення в експлуатацію двох гідроагрегатів ст. №1-2 Середньодніпровської ГЕС.

Ще 150,83 млн грн. піде на аналогічні роботи щодо двох гідроагрегатів ст.№14-16 ДніпроГЕС-2 до серпня 2023 року.

Деталі підрядів невідомі, оскільки договори не були оприлюднені замовником.

Зараз основними акціонерами «Дніпро-Спецгідроенергомонтаж» є Олександр Коростильов (44%), Юрій Ковальов (35%) та Сергій Поливаний (17%).

Коростильов сам володіє ТОВ «Мегіонстрой», ділить ТОВ «Мегіон» з Оленою Коростильовою і ПрАТ «Газенергокомплект» з Вірою Боровою. Ще він керує ГК «Газенергокомплект», засновниками якого є згадане однойменне ПрАТ, ТОВ «Енергомашкомплект» Максима Лазаренка і ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Ексіммаш» Людмили Курбатової.

Однак до березня 2017 року розподіл акцій «Дніпро-СГЕМ» був іншим. Російське ВАТ «ОТЧПТ «Спецгідромонтаж» мало 34%, Поливаний – 17%, а Ковальов – 18%.

До квітня 2017 року членом правління «Дніпро-СГЕМ» був Геннадій Ступаков – екс-депутат Чернівецької облради, який раніше представляв Партію регіонів. Нині він є членом виконкому Новодністровської міськради у Чернівецькій області в якості директора і співзасновника ТОВ «Дністер-СГЕМ» разом із самим «Дніпро-СГЕМ».

За даними ЄДР, 66,37% акцій «ОТЧПТ «Спецгідромонтаж» мало російське ТОВ «Енергострой», ліквідоване в лютому 2015 року.

Від 2009 року «Дніпро-СГЕМ» отримав держпідрядів щонайменше на 808,54 млн грн.

ККП «Маріупольавтодор» 14 лютого за результатами відкритих торгів уклало угоду з ТОВ «Промислово-будівельна компанія Метком» щодо поставки гранітного відсіву та щебеню загальною вартістю 8,16 млн грн. Про це повідомляється в системі «Прозорро».

За першим лотом замовлено 21 тис. тонн гранітного відсіву фракції 0-5 мм, де вартість тонни заклали на рівні 196,80 грн з ПДВ. У вересні «Маріупольавтодор» замовив «ПБК Метком» левову частину партії гранітного відсіву цієї ж фракції за ціною 170,4 грн/т.

9 тис. тонн гранітного щебеню фракції 5-10 мм у рамках другого лоту замовили за ціною 447,60 грн/т з ПДВ. По вересневому договору вартість більшої частини аналогічного щебеню від «ПБК Метком» становила 322,20 грн за тонну, що на 28% дешевше.

Матеріали мають бути доставлені «Маріупольавтодору» за рахунок продавця протягом трьох днів з моменту отримання заявки замовником.

На закупівлях по обох лотах конкуренцію переможцю склало криворізьке ТОВ «Торнадо Груп» Михайла Гавриловського.

Раніше зареєстрована у Донецьку, а з середини 2016 року у Києві, ТОВ «Промислово-Будівельна Компанія Метком» належить прописаному у Донецьку Олегу Попію. Він же сьогодні є одноосібним власником ТОВ «НПБ Промтехнологія», що спеціалізується на оптовій торгівлі деревиною.

Додамо, «ПБК Метком» зареєстрована у лютому 2010 року, уже через чотири місяці почала отримувати держпідряди. Перші замовлення компанія отримала від «Маріупольського морпорту» – 4,35 млн грн протягом 2010 року.  Загальна вартість замовлень з моменту заснування фірми становить 35,59 млн грн. Основними замовниками є «Маріупольський морпорт» та «Маріупольавтодор».

Генеральна прокуратура України 5 лютого уклала угоду з ФОП Лазуткіна Юлія Олексіївна  на послуги з відшукування і вилучення куль та їх фрагментів на зовнішніх стінах будівель, що розташовані по Алеї Героїв небесної Сотні, 4 та по вул. Хрещатик, 7/1 з метою проведення слідчих дій.

Вартість угоди склала 69,80 тис грн., повідомляється в системі «Прозорро».

У кошторисі вказано, що будівельники мають просвердлити близько 500 отворів у стінах для вилучення куль, що залишились в фасадах після розстрілу Майдану.

Нагадаємо, в ході вуличних боїв на Майдані 18-21 лютого 2014 року загинули 77 протестувальників, ще 19 людей померли згодом в лікарнях. До 18 лютого було вбито ще 9 людей. Абсолютна більшість загинула від вогнепальних поранень.

Також на Майдані загинули 13 працівників силових структур.

Державне космічне агентство України у грудні уклало п’ять угод про дослідно-конструкторські роботи на 48,19 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

Передбачено аванс 100% за постановою Кабміну від 23 квітня 2014 р. №117. Усі закупівлі додаткових робіт провели за переговорною процедурою для уніфікації.

ДП «Конструкторське бюро «Південне» відписали 33,69 млн грн., зокрема:

• 25,74 млн грн. – на створення космічної оптико-електронної системи «Січ-2М»;
• 7,96 млн грн. – за наземне експериментальне відпрацювання складових частин космічного апарата і наземного сегменту в рамках створення космічного апарата «Мікросат-М» для вивчення сонячно-земних і сейсмоіоносферних зв’язків.

КПСП «Арсенал» за 8,50 млн грн. розробить і виготовить льотні зразки оптичного сканера із просторовим розрізненням 2,5 м космічної системи «Січ-2М».

ДНВЦ «Природа» за 3,00 млн грн. удосконалить підсистему архівації, каталогізації, пошуку та розповсюдження даних дистанційного зондування Землі у складі наземного інформаційного комплексу космічної системи «Січ».

ДочП «Захист і автоматизація об’єктів НДІРВ» за 3,00 млн грн. модернізує наземну станцію «СКТРЛ-М1» для удосконалення наземного комплексу управління та наземного інформаційного комплексу космічної системи «Січ-2-1».

Остання фірма «ЗАО НДІРВ» у галузі космічної техніки є правонаступником приватного ПАТ «АТ НДІРВ», яке з 1998 року було розробником наземної станції. Воно розробило конструкторську та експлуатаційну документацію, виготовило і поставило апаратуру «СКТРЛ-М1», взяло участь у дослідній експлуатації, проводило модернізацію. Нинішня модернізація буде продовженням. Так замовник обґрунтував необхідність закупівлі у правонаступника того самого постачальника для уніфікації.

Половину акцій харківського ПАТ «АТ науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» має київське ТОВ «Гранд Глобал Дівайсіз» Олексія Закордонця, який прописаний у гуртожитку на Дарниці.

Із січня 2016 року наглядову раду «АТ НДІРВ» очолює Світлана Олійник. Раніше вона працювала у маркетингових відділах компаній «Біонік хілл», «Ві.Ей.Бі.Пенсія», КУА «Європа», «Ті.Бі.Ай.Ейч.-СігмаБлейзер».

До неї наглядову раду очолював Володимир Ярощук. Він за сумісництвом також керував вищезгаданим акціонером «Гранд Глобал Дівайсіз», а в 2007-2012 роках був нардепом від Партії регіонів. Також Ярощук був засновником цієї компанії, доки її не переписали на Закордонця.

ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 13 лютого за результатами тендеру замовило ТОВ «Альтіс-Констракшн» реконструкцію перону для повітряних суден термінального комплексу «D» за 1,05 млрд грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

До липня 2020 року виконають підготовчі й земляні роботи, влаштують штучні покриття та інженерне забезпечення тощо. Субпідрядник ТОВ «Альтіс-Спецбуд» влаштує зовнішнє водопостачання і водостічну мережу, а ТОВ «Борен-А» – реконструює існуючу ємність для води і встановить нову.

З усіх коштів 855,04 млн грн. піде на будівництво, а 193,86 млн грн. – на обладнання, перелік якого із цінами наведено у таблиці нижче.

Із загальної вартості обладнання найбільша сума в 81,28 млн грн. припадає на провідну систему візуального супроводу докування повітряних суден, у тому числі 78,00 млн грн. – на 13 табло відображення інформації для пілота Honeywell PDU SmartDOCK PA3 з інфрачервоними відеосенсорами по 6,00 млн грн./шт. Ще 43,39 млн грн. відведено на устаткування для технологічних трубопроводів системи центрально-заправної станції.

За кошторисом, гарячекатана арматурна сталь коштує 19-23 тис грн./т, однак незрозуміло, чи ціна без ПДВ включає доставку. Природний рядовий пісок купили по 326 грн./куб. м.

Кубометр бетону марки В7,5 М100 10-20 мм коштує 1 288 грн., В15 М200 10-20 мм – 1 614 грн., В25 М350 10-20 мм – 1 697 грн., а В30 М400 10-20 мм – 1 870 грн. На ринку їх можна знайти у продажу без доставки по 911-1 306 грн./куб. м.

Гарантійний строк на капітальні конструкції складає десять років, а на некапітальні – два роки. Передбачене забезпечення виконання договору в розмірі 2%.

На заробітну плату піде 22,65 млн грн., тобто два відсотки загальної вартості підряду. На прибуток відведено ще відсоток – 9,56 млн грн.

Ціна угоди на півтора відсотка нижча від очікуваної вартості закупівлі в 1,06 млрд грн.

Компанія «Альтіс-Констракшн» входить у корпорацію «Альтіс-Холдинг» Олександра Глімбовського – тестя Романа Насірова, який з 2015 року очолював Державну фіскальну службу України.

Нагадаємо, Насіров був затриманий по «газовій справі Онищенка». Згодом його тесть і дружина Катерина Глімбовська внесли за нього заставу в розмірі 100 млн грн., що становить кілька відсотків від тендерних здобутків Глімбовського у 3,39 млрд грн. При цьому прокурори вимагали, аби застава йому була встановлена на рівні 2 млрд грн. Саме на стільки, за підрахунками НАБУ, завдав збитків державі Насіров, дозволивши фірмам Онищенка не заплатити у строк рентні платежі.

Єдиним допущеним конкурентом стало ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком», що належить голландській фірмі «Альтком Б.В.» компанії «Altcom Global N.V.» з Нідерландів і донецького ТОВ «Фінансово-промислова група «Альтком» Олександра Тісленка і Сергія Павлічєва. Основні тендерні перемоги групи «Альтком» припали на період, коли підготовку до Євро-2012 курував віце-прем’єр Борис Колесніков.

Натомість ТОВ «Фортіс Юкрейн», ВАТ «Будівельно-монтажний трест №8» (Білорусь) і компанію «Onur Taahhut Tasimacilik Insaat Ticaret VE S.A.S.» (Туреччина) не допустили до аукціону. Претензії були різні: від неможливості відкрити завантажені в «Прозорро» документи «Фортіса» до неподання відомостей про наявність антикорупційної програми в «Онуру». Білоруси в одному місці пропозиції вказали 13 цементовозів, а в оборотно-сальдовій відомості тендерний комітет знайшов підтвердження лише 11 (подібні розходження були по бульдозерах і тягачах).

«Фортіс» у скарзі в АМКУ заявив, що після кількаразових переносів аукціону банківські гарантії допущеної пари «Альтіс» і «Альтком» вже були недійсні. Однак адмінколегія його не підтримала, прийнявши рішення всупереч власній практиці про визначення дати розкриття пропозицій (детальніше про це у блозі «Тонкощі тендерів «Борисполя»).

Суд відмовився витребувати 6,93 га у с. Дмитрівка , які опинилися у власності Світлани Піскун, через сплив строку позовної давності. Про це свідчить постанова Апеляційного суду Київської області від 6 лютого.

У 2009 році семеро громадян – Аршаниця М.О., Гринь А.М., Ланько А.Ф., Гринь М.М., Лабур О.А., Немченко Н.І. та Ланько В.М. – отримали державні акти на право власності на лісові ділянки, які були переведені до земель сільськогосподарського призначення.

31 липня 2014 року суд частково задовольнив позов заступника прокурора Київської області: суд визнав незаконними та скасував розпорядження голови Київської ОДА від березня-травня 2009 року, а також визнав недійсними держакти на право власності на ділянки, отримані на підставі цих розпоряджень.

При цьому суд відмовився витребувати ці ділянки на користь держави у зв’язку з недоведеністю, що відповідачі володіють цією землею.

Виявилося, що поки тривав судовий розгляд, 8 липня 2014 року вказані вище семеро громадян відчужили земельні ділянки на користь Севастьяна Сільчука, який у той же день подарував їх своїй доньці – Світлані Піскун, яка є дружиною колишнього тричі генпрокурора України Святослава Піскуна (2002-2003, 2004-2005, 2007).

Далі прокурор Києво-Святошинського району звернувся до суду з вимогою витребувати ділянки з незаконного володіння Світлани Піскун. Однак, суди трьох інстанцій відмовили у задоволенні цього позову з підстав пропуску строку звернення до суду. Верховний Суд у липні 2017-го ці рішення скасував і відправив справу на новий розгляд. Та при новому розгляді у листопаді 2017 року суд першої інстанції знову відмовив з тієї ж причини. І Апеляційний суд 6 лютого цього року залишив це рішення без змін.

Як вказав апеляційний суд, починаючи з 2007 року, коли почався процес підготовки проектів землеустрою і коли ДП «Київське лісове господарство» надало згоду на вилучення земельних ділянок, Кабмін міг отримати інформацію від ДП про факти відчуження землі. У свою чергу прокуратура знала про цю ситуацію з 2009 року. На думку суду, «в даному випадку строк не можна вираховувати від набуття відповідачкою права власності на спірні земельні ділянки».

Нагадаємо, у 2007 році на підставі листів-дозволів Київської ОДА громадяни почали складати проекти землеустрою. Їх погодили всі необхідні служби і установи. У вересні 2007 року ДП «Київське лісове господарство» надано згоду на вилучення цих ділянок зі свого постійного користування.

У 2008-2009 рр були ухвалені судові рішення суду, на виконання яких голова Київської ОДА прийняв розпорядження, на підставі яких вказані семеро громадян отримали держакти на землю. У липні 2011 року апеляційний суд скасував ці рішення Києво-Святошинського райсуду від 2008-2009 рр. Надалі прокуратура звернулася до суду вже у квітні 2014 року, що описано вище.

Як повідомлялося, тесть Піскуна Севастян Сільчук є членом кооперативу «Чехово» поблизу Фороса у Криму разом із сім’єю колишнього прем’єра-втікача Миколи Азарова. Трохи далі від цього кооперативу розташований ще один масив особняків, серед яких є дача Святослава Піскуна.

Раніше «Наші гроші» розповідали про «прокурорське містечко» у Дмитрівці, маєтки Сергія Арбузова, колишнього замгенпрокурора Євгена Блажівського та інших.

Господарський суд міста Києва вирішив стягнути з ТОВ «Пантеон» 68 тис. грн штрафу, накладеного Миколаївським відділенням АМКУ за спотворення результатів торгів Адміністрації Заводського району Миколаївської міськради на послуги з прибирання доріг району вартістю 3,14 млн грн. Ще 68 тис. грн компанія має заплатити у вигляді пені за прострочення сплати штрафу. Про це свідчить рішення суду від 12 лютого.

18 жовтня 2016 року адміністративна колегія Миколаївського відділення АМКУ оштрафувала ТОВ «Пантеон» та підприємицю Ксенію Зарук на 68 тис. грн кожного за антиконкурентні узгоджені дії на весняній закупівлі Адміністрації Заводського району Миколаївської міськради послуг з прибирання доріг за 3,14 млн грн.

Учасником тих торгів, окрім «Пантеону» та Зарук, була компанія ТОВ «Карс Клінінг», яка і надіслала вимогу до місцевого АМКУ перевірити конкурентів на можливу змову.

Дослідивши тендерні пропозиції усіх учасників, антимонопольники встановили пов’язаність підприємця Зарук та фірми «Пантеон». Їхні тендерні пропозиції були прошиті ниткою одного кольору, однієї якості та однаковим способом, а документи були схожими структурно, змістовно та за оформленням. Також у тексті довідок були зафіксовані однакові граматичні помилки, а кошторисна документація обох учасників була виконана у програмному комплексі АВК російською мовою.

Крім того, у складі конкурсних пропозицій Зарук подала «реєстр» документів, де перший рядок таблиці був заклеєний смужкою паперу з написом «Пропозиція конкурсних торгів ФОП Зарук К.О». Під нею, виявили антимонопольники, містився інший текст, а саме – «Пропозиція конкурсних торгів ТОВ «Пантеон»».

ТОВ «Пантеон» влітку 2017 року переписали на Ірину Мачітадзе з Острога Рівненської області. Юридичну адресу при цьому було змінено з одеської на київську.

Першими засновниками «Пантеону» були Михайло Кушнарьов та Олександр Ріффа, директор ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» (сьогодні в стані припинення), екс-керівник одеського КП «Міськзелентрест». А пізніше – депутат Одеської облради від «Опозиційного блоку» Ірина Коваліш, у якої зі згаданим Ріффою спільна дитина.

На дату завершення подання пропозицій на торги, 8 квітня 2016 року, компанією володіла Ірина Коваліш, а керівником значився Валерій Примасюк. Саме на нього згодом була переписана компанія. На момент визначення переможця торгів, 17 травня 2016 року, одноосібним власником та керівником «Пантеону» уже був Валерій Примасюк.

Сьогодні Примасюк є власником та директором колишньої фірми головного спеціаліста відділу контролю за концентраціями та узгодженими діями ринків важкої, хімічної промисловості та будівництва АМКУ Олександра Кальмана – ТОВ «Комунал Сервіс», зареєстрованого у жовтні 2016 року. За даними «Youcontrol», компанія зі статутним фондом 1 тис. грн перейшла у власність Примасюка на початку 2017 року.

Як свідчать дані «Прозорро», фірма «Комунал Сервіс» ще не отримувала державних замовлень, однак уже 19 разів подавала заявки на участь у тендерах. Як у період володіння фірмою Кальманом, так і Примасюком.

Так, 8 листопада 2016 року, через місяць після заснування, компанія подала тендерну пропозицію на участь у торгах від Адміністрації Заводського району Миколаївської міськради щодо послуг з механізованого прибирання доріг очікуваною вартістю 1 млн грн, однак її пропозиція була відхилена через невідповідність техніки передбаченим документацією роботам.

Із документів у наступних тендерах, уже за власника-директора Валерія Примасюка, відомо, що на компанію працюють чотири водії-оператори. Також фірма орендує чотири підмітально-прибиральні машини у ПП «Скандія-Луцьк» (від червня 2017), та суборендує приміщення на вул. Енгельса, 51-В у Миколаєві у ТОВ «Ник-Голд» (від травня 2017).

Ксенія Зарук була помічницею депутата Ірина Коваліш, сьогодні у переліку помічників Коваліш не значиться. Як підприємець вона зареєструвалась 19 березня 2016 року, а припинила підприємницьку діяльність уже 16 грудня 2016 року. На своїй сторінці у фб Зарук зазначає, що керує фірмою «Комунал Сервіс».

Філія «Панютинський вагоноремонтний завод» ПАТ «Українська залізниця» 15-16 січня за результатами тендерів уклала 45 угод про поставку запасних частин до вантажних вагонів на загальну суму 163,94 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

На всіх тендерах два переможці змагалися лише між собою. В результаті сума угод виявилась усього на 0,7% нижча від загальної очікуваної вартості в 165,14 млн грн.

Всі договори з обома постачальниками мають однакову вартість у 3,64 млн грн. Таке дроблення закупівлі сумарною вартістю більше 133 тисяч євро дозволило залізничниками провести звичайні відкриті торги замість відкритих торгів із публікацією англійською мовою та прекваліфікацією.

ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» за 83,79 млн грн. поставить власні:

• балки надресорні кр. №7055.00.010 СБ із балкою надресорною кр. 7020.00.001-02 по 29 146 грн.
• бокові рами кр. №7055.00.020-0СБ із рамою боковою кр. 7020.00.002-0 по 30 967 грн.

У червні-листопаді 2017 року залізниці замовляла їх заводу на 15% дешевше.

Акціонерами «Кременчуцького сталеливарного заводу» є кіпрські фірми «Девісал лімітед», «Сертако Лімітед» і «Діфано Інвестментс Лтд». За даними з відкритих джерел, його контролює група «Приват», а раніше серед акціонерів була фірма «Теко-Дніпрометиз» Сергія Тігіпка. У держреєстрі останній досі значиться кінцевим бенефіціаром заводу через «Sertaco Limited» і «Devisal Limited». Контролером через «Defano Investments Ltd» записана кіпріотка Natalia Dagdalenidi.

ТОВ «Азовмаш» за 80,15 млн грн. поставить товар від ПрАТ «Азовелектросталь»:

• балки надресорні кр. №1750.00.010СБ із балкою надресорною кр. 1750.00.001 по 27 792 грн.
• бокові рами кр. №1750.00.100СБ із рамою боковою кр. 1750.00.102 по 31 644 грн.

Це так само на 15% дорожче від цін «Азовмашу» для залізниці у листопаді 2017 року.

Фірму «Азовмаш» очолює Ігор Прасолов, екс-нардеп від Партії регіонів та міністр економіки при президенті Януковичу. Засновниками є ТОВ «Азовмаш груп» Світлани Савчук – вдови колишнього власника заводу Олександра Савчука, та ТОВ «Біо стар» Ігоря Логункова і Вадима Темченка. Останній також керує ТОВ «Конкорд Капітал» Ігоря Мазепи, який у свою чергу є бізнес-партнером екс-голови Адміністрації президента Бориса Ложкіна.

Явка з повинною відбулась невдовзі після скандального рішення на користь компанії «Альтіс-Констракшн».

У січні адмінколегія АМКУ пішла всупереч своїй власній практиці і вирішила, що датою аукціону для визначення терміну придатності банківської гарантії з метою розгляду скарги в АМКУ є та дата, про яку заявить замовник станом на якийся період. А не та дата, яку держуповноважені бачать в «Прозорро» своїми очами у день розгляду скарги.

«Наші гроші» тоді вказали на цю підозрілу несуразність (див. «Тонкощі тендерів «Борисполя»). Але голова Комітету Юрій Терентьєв та Директор Департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель Роман Коваль на прес-конференції заявили, що з тим розглядом було все в порядку, і жодних відступів від практики АМКУ на користь «Альтісу» не було, а тому 1,05 млрд грн. цій фірмі присудили коректно.

Угу, коректно, да.

Буквально через три дні після цієї прес-конференції адмінколегія прийняла рішення, яке повністю дезавуйовує ці виправдання. На тендері КЕВ м. Мукачеве по закупівлі газу на 4,37 млн грн. Замовник викинув з торгів ТОВ «Закарпатгаз збут» саме за просрочку банківської гарантії. Фірма заявила АМКУ, що станом на певний час датою аукціону було 10 січня, але внаслідок певних дій замовника в «Прозорро» дата аукціону змінилась на 17 січня, що робила гарантію скаржника вже просроченою.

Але в цьому випадку адмінколегія не відреагувала на зміщення дат, а заглянула в «Прозорро», побачила 17 січня, і арівідерчі.

Отже, що дозволено тестю Насірова – не дозволено бику.

Блог від: Юрій Ніколов

Аукціон КП «Київпастранс» щодо ремонту пішохідної огорожі в столиці загальною вартістю 7,62 млн грн. розіграли між собою фірми родичів начальника Служби з будівництва та утримання об’єктів транспорту «Київпастрансу» Юрія Курбаля.

Про це йдеться в розслідуванні Марини Ансіфорової для «Наших грошей з Денисом Бігусом».

Катерина Таланків, сестра дружини Юрія Курбаля

Переможцем стало підприємство «Трейд-Сервіс Україна»  Катерини Таланкіної, сестри дружини Юрія Курбаля. Згідно з інформацією з соцмереж, формальна власниця столичної будівельної компанії вчилася на фармацевта і постійно проживає у Хмельницькому.

Компанія вперше подалася на подібний тендер і одразу ж виграла його. Відповідно, «Київпастранс» – перший та єдиний замовник підприємства серед державних та комунальних установ.

Конкурентом фірми виступила «Будівельна компанія «Дельта-Буд», що належить двоюрідному брату Курбаля – Євгену Рафальському. У минулому році інша його компанія набрала тендерів у «Київпастрансу» на 30 мільйонів гривень, розігравши їх із пов’язаною фірмою.

Нагадаємо, фірма «Архітектурно-реставраційне підприємство «Софія» , засновником якої є дядько Юрія Курбаля – Віктор Рафальський, в минулому році отримала підрядів на розробку проектної документації «Київпастрансу»  на 70 мільйонів гривень.

Від «Наших грошей»

КП «Київпастранс» 30 січня провело торги з закупівлі  поточного ремонту пішохідної огорожі по кільком тролейбусним маршрутам. На торги було виставлено три лоти, по всім ним переможцем визнане «Трейд-Сервіс Україна». Але до цього часу до системи «Прозорро» не завантажена інформація про укладання з фірмою договорів.